Нехай щастить моральним жмурам!

Мої думки повільно сповзали по стінах і розтікались по цеглі, ні, я не хвора, це просто нестача любові лишає такий відбиток. Але ж вона і не потрібна, дійсну ціну має тільки моє земне сонце, що стукає між грудей сильніше, коли десь недалеко пливуть хмари. Абстракційна цінність абсолютно всіх речей в всесвіті, стала причиною божевілля мільйонів людей. Чи є серед них ти? Чи, може, ти бачив мене в тій толпі? Я просто шокєю, коли чую їхні розмови, я ж вже говорила, що не полюбляю моральних жмурів, а вони все одно лізуть до мене з питаннями. Я не хочу ні з ким ділити свою труну, нехай буде хоч одне місце мого спокою, де ніхто, НІХТО з вас, наполегливих ****ей, до мене не сунеться навіть. Хочу спокою від вашого кохання, лишити його для безталанних. Хочу читати свої думки і занотовувати найогидніші з них, щоб ви, люди, розуміли, що така потвора в вашому соціумі не потрібна. Щоб саджали мене на кіл, розрізали мене на частки і палили моє тіло, палили, доки не стліє душа.
Бувайте! Нехай щастить Вам! ...Тим паче, що майбутнього в вас все одно немає...