Геноцид чи Голодомор? Iз наболевшего

Знаєте, що мене вразило найбільше в суботу, 24 листопада, цього року? Я не знайшов собі зимового взуття. Зовсім. Було багато гарного взуття, яке мені подобалось, але не було мойого розміру. Тобто, 46. А що було, або мені не подобалось, або мало вигляд танкі-на-ногах. І такуж ціну. Тобто танка. Але це так. Із наболєвшего. Найбільше, мене вразила велика кількість весіль в цей день. Так, так, весіль - знаєте - кортежи з чорних і білих автівок, за ціной, більшою за 100 тис. американських долярів. Я все розумію, субота, гарний сонячний день. Закохані пари - які чекали цього рік. Або два. Або місяць. Або одна рисочка на тесті по визначенню вагітності. Але ж. Підійшовши з другом до Палаца де одружуються, я мало не здурів - ЧЕРГА! ЧЕРГА!!!! Весіля в цей день - ми п"ємо, ми їмо, ми святкуєм, ми напиваємось, блюємо, єбемось, деремось. Саме в цей день. Саме тому що свято. Весілля.
 А ще, знаєте, веселий такий дядя з невеликим баяном біля станції метро "Пушкінська". Дядя, який завжди стоїть там. Тобто, не стоїть, а пританцьовує - виконуючи всякі скабрезні, веселі пісні. Із російського народного фолькльору. Він працює, заробляє гроші, і відчуває справжнє задоволення від своєї праці.
 А ще, в саме той день, я і мій ліпший кумпєль бачили два раза їх. Людей, з невеличкими транспарантами, з прапорами - жовто-блакитними та червоно-чорними, прапорами з чорними, як смерть, стрічками. Вони мовчки йшли, хтось у вишиваних сорочках - старі діди, хтось - у військових чоботах, з саме червоно-чорними прапорами, молоді хлопці. Дівчата. Гарні дівчата. Молодь з стариками. Оточені кількома прошарками міліціянтів. На всякій випадок. Ми їх бачили два рази, на центральній площі міста, та в невеликому парку, де стоїть великий хрест.
 Мені, особисто, все рівно - голодомор чи геноцид. Я бачив багато чорно-білих світлин зі шматками того часу. З ТИМИ ЛЮДЬМИ. Я чув багато. Я читав багато. Я чекаю, тільки на те, я сподіваюсь, що ми ніколи не забудемо того, ми не дамо повторити того що зробила савєцька влада з українськими крєст"янами. Я сподіваюсь, що наш народ, народ армянський, народ тутсі, ще багато людей на півночі, на півдні, сході, заході, будь-де, ніколи не відчує це наново, але й ніколи цього не забуде. Слава Україні!