Мiй друг Льоша. Початок

У вас є друг? Можете не відповідати, бо, знаєте, знайти друга в житті нашому, це, блін, не в лотерею виграть і президентом Гватемали стать, це набагато важче.
 У мене є друг. Да, ну? – здивовано подумали ви, так, так – відповім вам я – є...
 Друг. Льоша. Мого друга звати Льоша. Льоша, Альоша, Льоха, Олексій. Багато варіацій, чи не так?..
 Я не пам’ятаю, коли ми познайомились, та, насправді, це доволі важко зробити, ну подумайте самі, як можна згадати, коли ви познайомились з людиною, якщо ви з нею живите в сусідніх домах, у вас однаковий вік, ви хлопці, ви проходили одинадцять років в одну школу, яка в трьох хвилинах пішки від ваших домів, і навчались майже в одному класі. Ну, да, да, це я щас кажу, що ми з Льохою навчались в одному класі. Ну майже. Майже – значіть – в паралельних. Всі одинадцять років. Звісно, я погано пам’ятаю свій перший дзвоник, тобто свій „перший раз в перший клас”. Та ви шо, це ж такий шок для дитини, скажете ви, відривають від сім’ї, від батьків, дідусів-бабусів-тьоть-дядь і те де. Тобто, від колективу, зв’язаного кров’ю, побутом, рідством. Де тебе всі любили, пестили, балували тебе, „панькались” – і кидають до нового колективу, де тебе ніхто не любить, де поруч з тобою зграя таких же як ти, „відірваних”, де вчителька проклинає свого бога за то що дали не п’ятий клас, як вона прохала, а перший! Курва мама, директор, кидав на мене такі погляди, йой, а тепер мстіт, старий збочинець.
Ну, вам буде не так важко, якщо у вас за плечима три-чотири роки дитячого садочку, такого ж самого колективу, але не схожого на школу, як не схожа колонія строгого режиму на колонію загального. В мене, звісно, були ті самі три-чотири роки дитсадочка. І я особо не переймався, а дивився на все з філософсько-дитячого погляду, тобто, „адінхрєн”. Це розуміння, звісно снізашло на мене трохи пізніше.
 Напевно, десь там, у далекому, гм, 93, або 94(?) році, на тому шкільному подвір’ї, так само як і я, кумедно наряджений в брючки, тухлі(або сандалі), з квітами стояв і Льоша. А він(я увєрєн!), на все це дивився так само філософськи, мабуть, навіть більше по-дорослому, ніж я, тобто „адінхрєн”, цю давню китайську філософську істину(майже як „дзен”!) він зрозумів вже тоді. Або раніше. Або моментально по народженню(шо тут, шо там, „адінхрєн”).
Хватіт філософії. Або, як скажете ви, псєвдофілософії. Ось і школа.