Суто жiноче прибирання

Дійові особи:


Жінка (Марта Бузок)
Зневірена, Згублена,
Закохана, Замріяна - її думки





Перед входом до зали для глядачів стоїть жінка в одязі прибиральниці і роздає програмки. У програмці подано епіграф до вистави:
«Складно бути жінкою, ще гірше – складною жінкою. Сутужність у квадраті...
Квадрати, ромби, куби, драбини... мешкають у жіночій голові. І думки там теж мешкають... Вони накопичують постійний головний пил, тому що жіночі голови забиті пилюкою... Пилюкою мрій і бажань, втрат і розчарувань...»
З програмкою глядачі отримують пакетик для сміття з інструкцією по використанню.
Інструкція по використанню


Назва: пакет сміттєвий, звичайний.
Склад засобу: поліетилен високої густини.
Лікарська форма: пакет поліетиленовий білого кольору.
Розмір: 45х50см.
Показання: пакет застосовують для лікування і профілактики зайвих думок., викликаних розгубленністю, невпевненністю і певними подіями в житті(втрата – біль – сум – депресія).
Застосовують при вираженому рецидивуючому процесі поганих думок. Для запобігання їх впливу на життя.
А також: для підвищення працездатності при фізичних та інтелектуальних навантаженнях.*
Протипоказання: не застосоувати для нанесення шкоди людині.
Передозування: випадків передозування виявлено не було.
Взаємодія з іншими засобами:чудово взаємодіє з оптимізмом.
Побічні ефекти: можливе легке запаморочення в голові. В деяких випадках (складних), якщо поганих думок дуже багато, терміном до 2-х днів можливе відчуття пустоти в голові (поки не прийде відповідна кількість гарних думок).
Особливі вказівки: пакет і інструкцію зберігати в місці не доступному для дітей.
Термін придатності: необмежений.
Умови зберігання: надійні руки, чесне відношення до себе.
Правила відпуску: без рецепту, але за порадою.
Спосіб застосування та дози:

1. Взяти пакет обома руками, розтягнути перед собою;
1.2 відкрити пакет;
1.3 покласти перед собою.
2. Зазирнути в середину себе;
2.2 зібрати думки;
2.3 обережно, щоб не пошкодити перекласти на долоню;
2.4 згадати своє кохання, як воно виглядає;
2.5 одразу ж відібрати думки про нього;
2.6 згадати всі почуття, які були викликані його втратою;
2.7 відібрати з долоні;
2.8 негативні думки з цього приводу зібрати, і разом з іншими викинути в пакет.
3. Пакет зав’язати, щоб вони не встигли втікти;
3.1 перевірити міцність вузла;
3.2 викинути пакет на смітник!

Усе, що залишилось після прибарання ретельно перемішати, додати трохи впевненості, декілька листочків оптимізму і.......
Вживати 24 години на добу!

* - не використовувати в комерційних цілях.

Сценічний простір – дворівневий. Перший рівень – сама сцена, другий – передня частина зали. Ліворуч перед сценою стоїть велика драбина, повернута до вікна. Праворуч, під самою сценою, знаходиться ще одна драбина, яка зображує літеру «А». На її перетинці висять чотири фартухи і вирізана з паперу біла пташка.
Ліворуч від драбини – велике вікно.
В центрі сценічного майданчика стоїть письмовий стіл, на якому лежать папери. Багато з них складені у великі охайні купки . Серед паперів на столі видно телефон. На підлозі лежить пилосос, навколо стола і драбин розкидані аркуші паперу і газети.
Ліворуч на сцені, на другому плані стоїть маленька драбина. На ній висить біла чоловіча сорочка.
На підвіконнику лежить щітка із пір’я для струшування пилу.
У глядній залі на місцях для глядачів розкладено листівки зі статистичними даними про жінок:
« Цікаво: 64% жінок під час прибирання у квартирі отримують задоволення від результатів своїх зусиль, а 20% отримують справжнє задоволення від процесу самого прибирання».
« Мозок жінок у 1860 році дорівнював 1245 грамів.
На сьогоднішній день він збільшився до 1270 грамів».
« В середньому, жінка за життя довжиною у 2 475 576 000 секунд з’їдає більше 10 тисяч плиток шоколаду і проливає 69 літрів сліз».
« Приблизно 50% жінок зізнались, що у них з’явилася деяка хвороблива прв’язаність до прибирання будинку, інші навпаки – виявили бажання займатися прибиранням не так часто».
« Складається враження, що домашні турботи впливають на жінок як наркотик – близько 40% заявили, що більше не контролюють своїх звичок, які пов’язані з прибиранням, а 35% зізнались, що отримують від прибирання більше задоволення, чим від кохання!»
« Вчені порахували, що людина робить приблизно 20 тисяч кроків на день. На рік – до 7 мілліонів. А за 70 років майже 500мілліонів кроків. Це означає, що за своє життя людина могла б три рази обійти земну кулю по екватору, або здолати відстань від Землі до Місяця (середня відстань від Землі до Місяця 384 400 кілометрів)».
« Наш мозок складається з 20 000 000 000 нервових клітин».


Глядачі заходять до зали і займають свої місця. У залі сидять чотири дівчини, у трьох з них (Зневіреної, Згубленої і Замріяної) роти заклеєні скотчем. Четверта дівчина (Закохана) сидить з валізою. Це Думки героїні.
На сценічному майданчику перед залою Жінка прибирає використовуючи пилосос. Раптом кидає пилосос, підходить до вікна. Пилосос продовжує працювати. Жінка зосереджено дивиться у вікно. Кидається знову до пилососа, продовжує прибирати. Зупиняється. Дивиться на письмовий стіл, підходить до нього. Бере ручку, потім опускає її на стіл. Повертається до пилососа, якусь мить стоїть у задумі, а потім швидко біжить до дверей, зупиняється і повертається до пилососа. Сідає і вимикає пилосос. Лунає музика Горана Бреговича ( головна тема Жінки).
Жінка підіймається, йде до вікна, довго стоїть. Повертається, дивиться на стіл. Ходить довкола нього. Нарешті, схоплює ручку і швидко сідає за стіл. Звучить музика Горана Бреговича.
Жінка бере аркуш паперу починає писати.
Жінка. Ти не зрозумів мене (написавши, повторює перший рядок).
І я тільки почула удар від дверей, що закрилися...
Ти мене не зрозумів...
Смішно зізнатися. Безглуздо...Але мені здалося, я сама грюкнула цими дверима.
Але ти мене не зрозумів...
А я обписала усі твої чисті листи…
Так. Я ж пишу. Я увесь час пишу. Я списую все чисте, що є у людей. А у тебе більше немає чистого паперу. Я розлила на нього своє чорнило… І ти йдеш... (Кидає писати, йде до вікна, стоїть якусь хвилину, повертається).
Дивне відчуття, але мені хочеться вивалити із шафи твою білосніжну постіль, сорочки і вафельні рушнички. І навіть носові хустинки. І писати на них. Писати…
Але ж ти не зрозумів мене. І ти йдеш. А я залишаюсь… У твоєму будинку. Адже у мене свого немає... (Підіймається по драбині на сцену). Я живу там, де є білі листи... (Підходить до маленької драбини, бачить на ній чоловічу сорочку, знімає її з драбини). Ти йдеш... (Кидає сорочку на підлогу, ходить навколо неї ). А я напишу п’єсу на твоїй білосніжній тканині. І піду...(Сідає біля сорочки).
На простирадлах я напишу наші довгі монологи. (Розстелює сорочку на підлозі). Чому наші? Ти слухав мене... (Гладить по сорочці рукою). А на вафельних рушничках ремарки... (Лягає на сорочку, накриваючись спочатку одним рукавом, а потім іншим, неначе руками коханого). Носові хустинки я залишу для себе. Я буду писати на них тільки твоє ім’я... (Проводить, граючись рукою, по рукаву сорочки). Адже ти головна дійова особа в моєму житті. З такими чистими і світлими очима. І вони теж мене зваблюють...(Раптом підіймається, сідає біля сорочки). Але я боюсь забруднити їх. Боюсь написати в них свої правила... (Складає сорочку). Написати чорнилом, а потім вони раптом не зітруться гумкою.
Тоді… я закрию твої очі рукавами білої сорочки... (Згортає сорочку навпіл).
Музика стихає.
Із зали виходять Зневірена, Згублена і Замріяна, з заклеєними скотчем ротами. Вони підходять до драбини, де висять фартухи і одягають їх. Жінка сидить, а Зневірена і Згублена входять на сцену, швидко ходять обминаючи одна одну, дістають з кишень аркуші паперу і читають їх. Замріяна виходить з книжкою і з паперовою пташкою, підходить до вікна і прикріплює пташку на цвяшок. Замріяна ходить біля столу.
Дзвонить телефон. Жінка кидається до телефону, Зневірена і Згублена – до неї. Згублена і Зневірена зривають наклейки з ротів і починають говорити. Замріяна – мовчить.
Зневірена. Не бери слухавку! Тільки не бери слухавку!!! Тільки не це! Тільки не бери слухавку! Не бери слухавку!
Згублена. Що сказати? Що йому сказати? Я не знаю, що сказати! Я зовсім не знаю, що йому сказати!
Жінка бере слухавку. Зневірена і Згублена розчаровані, вони йдуть у протилежні сторони сценічного майданчика. Звучить музика (Едуард Артем’єв). Згублена і Зневірена сідають на драбини одна навпроти одної. Замріяна сідає біля вікна.
Жінка. Алло! Марта слухає!
А... Це ти...
Ні!... ні!...
Так... Я склала твої шкарпетки... Так! Носової хустинки. Не чини скандал через таку дрібницю! Та ти що?! Та вона мені зовсім не потрібна!!!
Я вже не плачу... Так, давно...
Я просто сумую... Ні, ні! Я сміюсь! Тобі почулося... Сміх усі сльози висушив. Спрага замучила, дуже пити хочеться...
Ні! Ні, ні не палю. Сьогодні тільки три сигарети... Який ти милий...
Та ти ж мене знаєш, я зовсім не здатна... Зовсім ні... зовсім ні... Я цілком спокійна... ти б помітив...
Збожеволіла і запрагла божевільного щастя...
Він мене швидко забуде...(Говорить до зали).
Ні, ні! Я кажу, щастя не буде... Просто відвикла спати сама. Ти пішов дуже рано, я замерзла, тепер мене лихоманить...
38.3...
Згублена і Зневірена втручаються у телефонну розмову:
Зневірена. І після цього ти його кохаєш?
Жінка. Алло! Алло, це хто?
Під час розмови Жінка ходить від Зневіреної до Закоханої і заплутуєтьсяя в телефонному дроті, ніби у власних думках.
Згублена(вриваючись у телефонну розмову). А ти насправді його ще кохаєш?
Жінка. Хто ви? Що відбувається?
Зневірена і Згублена(разом). Який жах...
Жінка. Алло! Будь ласка, від’єднайтесь! Ви нам заважаєте!
Зневірена. Ти не намагаєшся бути оригінальною в розмові з чоловіками...
Жінка. Чого ви пхаєтесь у мою розмову!
Згублена. Ні, вона справді не вміє себе поводити!
Зневірена. А я тобі що кажу! Вона зовсім не цікава!
Жінка. Та годі! Я і не намагаюсь бути оригінальною, це моя особиста розмова!
Зневірена. Ти смішна!
Жінка. А ти мусиш звільнити лінію! Якщо я здаюсь тобі смішною, навіщо витрачати час, замість того, щоб просто покласти слухавку?!
Алло! О, це ти! Ну нарешті! Вони нарешті поклали слухавки!
Як хто? Жінки, які щойно з нами розмовляли! Ну дві дівчини! Вони поклали слухавки, одразу ж після тієї жахливої фрази!
Ні! У мене з головою все в порядку!( Зневірена і Згублена заперечують, махаючи головами ).
Вони вважають, що ти такий самий, як і решта чоловіків...
Ну що ти, краще сприймати це жартома, як я...(Вимовляє здавлено, бо душать сльози).
Так, я вже не хворію. Розумію, розриви є розриви...
Музика стихає.
Жінка. Ти не потрібен мені...
Жінка кладе слухавку. Закохана в залі відтворює короткі гудки монотонними фразами: «Я кохаю тебе... Я кохаю тебе... Я кохаю тебе... Я кохаю тебе...».
Жінка помічає що заплуталась в телефонному дроті. Закохана говорить голосніше. Жінка виплутується з дроту, кидає слухавку, яка збиває папери зі столу.
Звучить музика ( головна тема героїні ). Жінка кидається до паперів, вона в розпачі.
Згублена і Зневірена іронічно дивляться на Жінку.
Згублена. Чим далі...
Зневірена. Тим гірше!..
Жінка (збираючи папери на підлозі). Бруд! Тільки не це! Я стільки часу витратила! Я так довго це складала! Всі дані підібрала... Все заново збирати!
Так... Статистика одружень... Статистика розлучень...Так, народжуваність... Нещасні випадки...
Жінка зупиняє свою увагу на одному з аркушів паперу.
Згублена. О, а це що?
Зневірена. А звідки це?
Жінка починає читати.
Жінка. Статистика жіночого прибирання. Так, цікаво...(Роздивляється листок ).
Жінка (читає листівку). Психологи прийшли до висновку, що 70% людей прибираючи, вирішують певні глобальні проблеми свого життя, 55% з них – жінки...( Замислюється).
Із зали вибігає Закохана з валізою і купою паперів.
Закохана. А ось і я!
Зневірена. Ну нарешті!
Згублена. Хоч одна свіжа Думка у цій голові!
Жінка продовжує читати.
Жінка. Соціологами було опитано майже 2000 жінок, більше ніж 60% з яких заявили, що прибирання дає їм відчуття «контролю над своїм життям», і навіть більше того, прибирання благодійно впливає на психіку, надаючи терапевтичний ефект.
Жінка мне аркуш паперу..
Жінка. Що за маячня? (Кидає листок на підлогу). Хто пише всі ці нісенітниці!
Жінка продовжує складати папери на столі. Згублена і Зневірена звертають увагу на нову Думку.
Згублена (звертається до Закоханої). Ну... і що ти будеш з нею робити?
Закохана (розкладаючи газети). Я поговорю з нею. Ой, до речі, тут написано: « Психологи стверджують, що людина сама з собою розмовляє приблизно 70% часу».
Зневірена. Ага! Це марна трата інших 30%! Вона не розуміє, що ми – це ми.
Закохана. Просто треба їй все пояснити. Я підготувалася! (Читає вголос). 50% людей чують свій внутрішній голос!
Зневірена. Чують голос? Чують голос!!!
Згублена(іронічно). Ха! Чують голос! Та як вона може чути внутрішній голос!
Замріяна швидко гортає сторінки книги.
Згублена і Зневірена голосно сміються і йдуть в різні сторони сценічного майданчика. Замріяна в цей час сидить біля вікна і гортає книжку, ніби щось шукаючи в ній. Жінка закриває руками вуха, не знаючи, що робити. Закохана швиденько підбігає до валізи, дістає звідти шаль, підходить до героїні і накриває її плечі. Як тільки вона накинула шаль на плечі Жінки, Зневірена і Згублена замовкають.
Закохана сідає біля Жінки.
Закохана. Мені набридло піклуватися про себе...(Звучить музика, Янн Тірсен). Про своє здоров'я... Мені подобається розтрачувати себе. Наприклад, тільки на тебе.
Моє серце без тебе – його неможливо намалювати, так воно калатається без тебе, не дає роздивитися себе...
Мої очі без тебе... В них відсутні зіниці, вони зовсім порожні, незаповнені...
І мені нічого не хочеться окремо…
Жінка(продовжує). У відриві від тебе...
Жінка бере телефон зі столу, ставить його на сцену. Намагається набрати номер, довго сидить зі слухавкою у руках.
Закохана. Ти напевно в тому північному місті... Гарне місто, я там часто бувала,.. але... твій телефон не відповідає і що мені тепер робити? Твій телефон не відповідає…
Жінка кладе слухавку і підбігає до вікна.
Закохана. Можливо, ти летиш зараз у літаку... і я не знаю, що мені робити...
Я стою біля вікна... у вікні видно болото неподалік.... До нього чомусь веде витоптана стежка... І мухи між склом у вікні... завершують пейзаж.... Я порахувала їх. ( Жінка проводить по вікну пальцем, малюючи п’ятірку). П’ять штук... Вже стемніло. Сім тридцять п’ять...
Не знаю, чи віддам тобі ці записки... Шкода, що ти не дізнаєшся, які потоки „рік” неслись із мене у небо – і все тільки через тебе.
Твої брови без мене – вони плакучі, як верби. Загалом, я люблю твої брови...
Жінка йде повз Закохану.
Жінка. Твої сигарети... кроки... звуки... посмішки... погляди...зітхання...
Закохана. Зараз переодягнусь і піду на пошту. (Жінка вилазить по драбині на сцену, ходить там, щось шукаючи). Раптом ти візьмеш слухавку, раптом ти відчув і вибіг з літака...
Ти чуєш, я жодного разу не назвала тебе, по імені, але ти більше, ніж твоє ім’я.
Жінка помічає чоловічу сорочку.
Вона стоїть і дивиться на неї. Звучить музика ( головна тема героїні).
Жінка. Чому такі дурниці іноді лізуть у голову!
Жінка бере сорочку, помічає аркуш паперу. Закохана забирає сорочку і кладе її у валізу.
Жінка бере знайдений аркуш паперу, починає читати.
Жінка. 50% людей чують свій внутрішній голос;
23% з них прислухаються до нього;
27% сперечаються і конфліктують;
З решти:
32% не чують його;
18% - ігнорують.
Жінка мне аркуш паперу і кидає його на підлогу. Закохана обурюється.
Закохана. Та – а – к! Тут потрібне генеральне прибирання!
Зневірена. Ну давай, давай!!!
Згублена. Ага, спробуй!
Жінка повертається до столу, починає знову складати папери, книжки, газети і знаходить серед них чоловічу хустинку. Закохана, Зневірена, Згублена і Замріяна розуміють, що хустинка «його»... Всі спостерігають за нею.
Зневірена. Зайві речі в твоєму житті?
Згублена. У тебе в житті багато зайвих речей!!! Дуже багато життя в твоїх зайвих речах!
Зневірена і Згублена повторюють ці слова декілька разів з наростаючою інтонацією. Замріяна гортає книжку. Жінка кидає хустинку, затуляючи руками вуха. В цю мить Закохана забирає хустинку і кладе її у валізу. Жінка хоче знову взяти хустинку, не знаходить її. У розпачі б’є долонею по столу. Всі замовкають. Жінка знаходить аркуш паперу, розгортає його, читає.
Жінка. 90% всіх суїцидів – це самогубства через кохання...
Вона озирається навколо, ніби щось шукаючи. Вилазить по драбині на сцену. Помічає іншу драбину біля вікна. З аркушем паперу в руках Жінка швидко вилазить на неї, мне аркуш паперу і з розмахом кидає його вниз. Звучить музика (головна тема жінки). Жінка дивиться вниз, куди впав аркуш паперу.
Зневірена. Нудить...
Несподівано Жінку знудило. Притискаючи руку до рота, вона злазить з драбини.
Жінка йде до дверей. Повертається назад з відром. Лунає музика ( Ігор Вдовін «Серце Фаіни»).
Зневірена. Мене нестерпно нудить...
Жінка йде до вікна. Залазить на драбину з іншого боку, де сидить Зневірена, проганяє її звідти і починає мити вікно. Зневірена йде на протилежну сторону драбини, сідає там.
Зневірена. Напевно, я переїла. Чого?
Жінка пригадує, що саме. І починає вилазити на драбину, з кожним словом долаючи одну сходинку.
Жінка. Суп, каша, кисіль..
Зневірена. Любов... По – моєму, я об’їлась любові. (Жінка ступає на підвіконня і миє вікно).
Ненажерство – один із смертних гріхів! Ось тепер і нудить мене цілодобово.
Здається, я вже вирвала твій образ, спорожнила свій шлунок. Залишилась тільки жовч. (Жінка притискає ганчірку до вікна, з неї стікає вода). Гірка, як любов... А внутрішні органи від неї втомились. Вони втомились тремтіти при твоїй появі.
Жінка раптом зупиняється, тримаючись за стіну. Повертається до зали.
Жінка. Здається, мене зараз знову знудить.
Зневірена. Тільки все одно усілякого дріб'язку позбудусь. А любов вгризлася у стінки мого шлунку і скалиться. Іноді ричить.
А коли починає танцювати, мене нудить. Вона танцює і танцює... І активоване вугілля її не заспокоює. І маргонцовкою її не заллєш...
Я викликала лікаря. (Жінка сідає на підвіконня). Спитала...
Жінка. Що допомагає від переїдання любов’ю...
Зневірена. І... закохалась.
Жінка. Знову!
Вона жбурляє ганчірку у відро.
Зневірена. Необхідно сісти на дієту. (Жінка підіймається, починає злізати з драбини, вимовляє кожну з наступних фраз, долаючи одну сходинку). Може її зовсім більше не їсти. Випльовувати всіляку і полоскати рот. Стати вегетаріанкою. Любов дуже жорстка. Пережовувати кожного разу – зуби втомляться. (На останній сходинці вона сідає).
А може, розрізати собі живіт і витягнути її звідти!
Жінка виймає з відра ганчірку, починає дуже швидко викручувати її.
Зневірена. Видалити, як пухлину. Пройти курс реабілітації... і...
Жінка піднімає ганчірку над відром. З неї тече вода. Жінка дивиться на воду.
Жінка. Знову закохатися!
Зневірена. Це виявилось хронічним. (Жінка піднімається зі сходинок драбини).
Мене нудить від тебе, любове! Забирайся з мого шлунку! Іди геть з мого тіла! Я хочу бути здоровою! ( Бере відро з водою в руки і збовтує його).
Я стану алхіміком і винайду еліксир НЕЛЮБОВІ!!!
Музика стихає.
Жінка йде виливати воду, ставить відро на підлогу. Там лежать якісь аркуші паперу. Вона піднімає їх.
Жінка. Що за безглуздя! (Іронічно). Алхіміком!!! Що, Паоло Коельйо начиталась!
Дурниці! Кому все це потрібно!!! Кому потрібна ця статистика? Ця?(Бере один аркуш паперу за кутик і опускає на підлогу).
А може ця?(З іншим аркушем паперу робить те саме).
Жінка. Або, наприклад, ось ця?
Жінка випадково виймає з купи один аркуш і починає читати.
Жінка. 80% жінок постійно порівнюють чистоту і порядок в оселі з домами своїх подруг і сусідок, а 60% жінок вважають, що якщо гості побачать в їхньому будинку безлад, то обов’язково подумають, що вони «погані матері».
Всі починають тихо співати колискову. Замріяна знову гортає книжку.
Зневірена, Закохана, Згублена(разом). Котику сіренький,
Котику біленький,
Котку волохатий,
Не ходи по хаті,
Не ходи по хаті,
Не буди дитяти.
Жінка. Погані матері... Погані матері! (Рве газету). Хіба погані матері від цього?! ( Замислюється ).
А від чого вони?
Жінка прислухається Всі голосно співають, Жінка закриває руками вуха.
Жінка. Годі вже! Годі!!! Забудь!
Жінка хоче сховатися, аби не чути колискової, кидається в різні боки кімнати. Збігає зі сцени до зали. Вона хапає пилосос, вмикає, щоб заглушити колискову. Починає прибирати використовуючи пилосос. Зневірена, Закохана, Згублена продовжують співати.
Згублена підходить до Жінки і вимикає пилосос. Зневірена і Закохана замовкають...
Згублена. Я не хотіла тебе бачити...
Жінка продовжує прибирати з вимкненим пилососом.
Згублена. Я б ніколи не хотіла тебе бачити. ( Згублена йде до драбини). Тільки знати і мріяти, що ти колись будеш, а не знати, що тебе вже нема.
Інколи бачити тебе в своїх снах. Відчувати приємне лоскотання всередині. І вічно купувати ведмедиків у магазині...
Ти хмаринкою пройшов крізь мене. Утворившись із крихітної крапельки, затримавшись на декілька найкращих місяців. Ти випарувався від жару у моєму тілі... Від вічної пустелі і спекоти... Спека вбиває життя... Спекотна любов вбила тебе...
У Жінки з рук падає шланг пилососа. Знову звучить колискова. Жінка прислухається, звідки доноситься звук. Вона думає, що звук йде з пилососа. Знімає кришку пилососа, дістає звідти мішечок для пилу . Бере його на руки як дитину, починає бавитись із ним і колихати його. Підходить до драбини, Згублена відвертається від неї. Жінка вилізає по драбині на сцену, Згублена сіла перед сценою.
Жінка сідає, притиснувши до себе мішечок з пилососа, як дитину. Потім притискує його руками до живота.
Згублена. Я задихалася від спраги, такого шаленого конденсату і втрати рідини. (Жінка зупиняється, дивиться на мішечок, розкриває, заглядає в середину). Можна, я ще поживу з тобою деякий час?
Жінка. Я так хочу пожити з тобою!
Згублена. Я загубила тебе...
Жінка (пошепки). Я загубила тебе.... Вибач.
Жінка відсторонено відводить очі від мішечка, дивиться кудись вгору. Бере мішечок, перевертає і висипає з нього пил на підлогу. Згрібає мішечок, бере його як дитину. Колише...
Зневірена. Згубила...
Згублена. Згубила!
Зневірена і Згублена підходять до Жінки, пошепки повторюючи:
«Згубила... Згубила... Згубила... Згубила...»
Закохана намагається відгородити Жінку від Зневіреної і Згубленої, забирає мішечок, кладе у валізу.
Жінка махає руками.
Жінка(кричить). Годі вже! Годі!!! Замовкніть!
Зневірена і Згублена тікають зі сцени в різні сторони і замовкають.
Дзвонить телефон. Всі завмирають в очікуванні. Жінка підіймає слухавку, тримає декілька секунд, не підносячи до вуха.
Жінка. Мені нічого тобі сказати!!!
Жінка кидає слухавку. Звучить музика ( тема героїні ). Закохана йде до зали.
Жінка сидить біля телефону, починає складати папери, витирає ганчіркою телефон. Піднявши телефон, вона знаходить листок паперу . Читає.
Жінка. Більшість чоловіків, при знайомстві з жінкою, оцінюють її на одну
ніч, а жінка чоловіка – на все життя...
Вона мне аркуш паперу..
Жінка (викрикує). Я НЕ ХОЧУ БОЯТИСЯ ЛЮБОВІ!!!
Зім’явши папір кидає його в Згублену.
Лунає музика ( Ігор Вдовін, «Богиня»).
Зневірена вилізає на драбину. Жінка бере щітку для пилюки і починає витирати вікно, драбини, стіл, пилосос,..
Зневірена. Я не хочу боятися любові...
Але так моторошно, коли
Вона повзе по ногах,
І накриває поступово,
По кісточки,
По коліна,
По пояс...
З головою.
Ти втікаєш, а вона женеться за тобою,
Кусає п’яти.
Ти вбиваєш її, здавалося б
Назавжди...
А потім роками знову ж таки боїшся...
Її повернення.
Але я не хочу боятися любові.
Але я боюсь прокидатися поруч з тобою...
В цей час Закохана роздає глядачам листівки з написом:
«99% людей не помічають любові навколо себе».
Роздавши листівки ,Закохана сідає серед глядачів.
Зневірена. І я прокидаюсь.
І мені страшно відкрити очі.
Мені лячно;
Що я їх відкрию, і ти там,
Поруч...
Жінка йде до зали, струшуючи пил зі стільців. Зупиняється.
Жінка. І ти існуєш...
Закохана наближається до Жінки.
Зневірена. Я не хочу боятися любові...
Але я боюсь знайти тебе.
Музика стихає.
Жінка зустрічається поглядом із Закоханою.
Жінка. Але ж я не боюсь! Я зовсім не боюсь!!!
Звучить музика (тема героїні ).
Зневірена. А це дуже страшно!
Згублена. І боляче!
Жінка. А що сильніше, страх чи біль?
Замріяна, яка весь час гортала сторінки книжки, нарешті знаходить те, що шукала. Зриває наклейку з свого рота, підбігає до Жінки.
Замріяна. Байдужість! Байдужість...
Замріяна кладе в руки Жінки книжку і йде до зали, сідає серед глядачів. Жінка гортає сторінки, на одній зупиняється.
Жінка. 30% людей відчувають повну байдужість до свого життя. Лише 4% з них у певний момент відчувають в собі бажання його змінити.
Закриває книжку, кладе її на стіл.
Жінка. Байдужість... А чому байдужість – це погано? Краще бути байдужим! Нічого не відчувати... Так, байдужість. Байдужість – це дуже добре!
Згублена і Зневірена схвалюють її вибір. Підбігають до Жінки.
Зневірена. Байдужість!
Згублена. Байдужість!
Згублена і Зневірена повторюють ці слова. Закохана намагається їм перешкодити. Вона бере скотч і заклеює їм роти.
Музика стихає.
Жінка сідає на стіл.
Закохана. І не пишеться нічого... (Звучить музика Едуарда Артем’єва). А слова ... з тебе так і йдуть.
Закохана збирає розкидані на підлозі папери.
Закохана. Чомусь так пусто, і в той же час тебе розриває від наповненості...
І вуха закладає...
Не вибачають мені підземні янголи... тільки пір’я чорне скрізь розкидали. А ти збирай і йди. В землю. Монологи розповідати будеш, пити.
А я маю серце! Воно живе і гаряче. Правда, зелене...
Але кохати вміє. Слово честі!
Кохати і кохатися...
І від неминучості воно тремтить.
І посміхатися воно вміє! Правда, тоді боляче стає і воно випинає зі шкіри.
Воно не плаче... Не хоче, щоб я втопилася.
І чекає, коли я подарую йому крила... а мені їх подарували янголи. Але трішечки брудні і зношені. (Струшує пил з плечей). А час не відпереш. Його тільки пісок перемогти може. Ось і розсипаєшся на піщинки, змагаєшся. Серце тільки і залишається. Воно любить час, час його лікує.
Я би його торкнутися хотіла! Споїли мене янголи.! Я давно уже нічого не бачу. Пір’їнкою ніс полоскотали, ось я серце і вичихала.
А я люблю його, своє серце, люблю!
Це просто янголи мене не вибачили. Вони полюбили моє серце і закрили його глибоко під землю.
Закохана зібрала всі папери і склала їх у свою валізу.
Музика стихає..
Знову дзвонить телефон. Всі завмерли в очікуванні того, що буде далі. Зневірена і Згублена із заклеєними ротами махають головою, щоб Жінка не брала слухавку.
Закохана. Скажи йому правду! Скажи!
Відкрий йому своє серце!!!
Згублена підходить до телефону і починає махати над ним руками. Жінка бере слухавку, але так і не змігши вимовити жодного слова, кидає її.
Закохана у повному розпачі. Вона розуміє, що Жінка нічого не зрозуміла.
Закохана. Скільки можна з тобою вовтузитись!
Ти нічого так і не зрозуміла! (Звучить музика Янна Тірсена ).
Ну як ти не розумієш мене! Ти не зможеш перебороти те, що не до кінця розумієш. Поки ти ці думки не осмислиш і не проживеш, ти не зможеш їх позбутися.
Закохана звертається до Зневіреної і Згубленої.
Закохана. А ви? Скільки можна! Одне й те саме кожний день. Ви можете виговоритись? Вичерпайте себе!!!
Говоріть! Говоріть зараз все, що хочете сказати!!!
Зневірена і Згублена знімають наклейки з своїх ротів.
Зневірена і Згублена ( замислено). Ну ми думаємо...
Закохана. Що?
Зневірена і Згублена (розгублено). Все...
Закохана. Давайте свої брудні листки. Я дам вам нові, білі.
Закохана забирає у Зневіреної і Згубленої з рук скотч, ховає його. Дістає з валізи білі аркуші паперу, робить з них паперові літачки і пускає глядачам. Згублена і Зневірена біжать за ними в залу і сідають біля літачків.
Закохана (до Жінки). А ти? Чого ти хочеш від життя?
Жінка і Закохана стають обличчям одна до одної, ніби зображуючи дзеркало.
Закохана. Постійного бруду і безладу? Шуму пилососа і плачу дитини? Затуманених очей, неначе брудні вікна? Обличчя вкритого пилом суму? Чи постійних калюж під очима? ( Обидві припадають на одну ногу ).
Ти хочеш думати про це все життя? (Підпирають обличчя кулачками).
Подивись, все це коїться в твоїй голові. (Обидві розводять руками)! Все вивалюється назовні. Як тут може все вкластися? (Простягають руки одна до одної). В такому стані – ніколи!
А просто треба все взяти і розрівняти, скласти усе на свої місця. (Підходять одна до одної). У валізу, а потім, на найвищу антресоль пам’яті. (Забирають волосся з чола і дивляться вгору). Але залишити один листочок... (Підпираючи щоку рукою, повертаються до глядачів). Білий... Чистий...
Музика затихає.
Звучить музика ( Марина Дзюба ).
Жінка. Щоб почати нове життя!
Закохана дає Їй аркуш паперу. Жінка сідає і починає писати. Закохана складає все у валізу, замикає її і йде зі сцени.
Жінка сидить за столом і пише.
Жінка. Вічна взаємодія чоловіка і жінки. І при цьому вічне нерозуміння одне одного.
З дверей виходить Закохана з книжкою.
Закохана (читає з книжки) . Залишається одна вічність... і вона сама. Вічність залишається одна, коли приймає до себе і чоловіка і жінку, а вони відвертаються від неї коли визнають, що кожен з них не єдиний у Вічності. Чоловік і жінка рівноправні поміж собою.
І їй стає самотньо. І Вічність плаче. Плаче і поливає їх дощем.
І тоді всі вони ховаються під одну, спільну парасольку... і... миряться...
Вони не бояться вічності, вони бояться дощу!
Закохана закриває книжку, дивиться на обкладинку, посміхається.
Закохана(читає з обкладинки). Марта Бузок...
Закохана кладе книжку на стіл перед Мартою. Дивиться у вікно. Жінка встає зі столу і підходить до телефону. Знімає слухавку і набирає номер.
Жінка. Алло! Привіт...
Я хотіла тобі сказати... що... я тебе...любила. Знаєш, я й досі сумую...
Але я вирішила почати нове життя!
Закохана підходить до вікна, знімає звідти паперову пташку і дає її Жінці.
Жінка залишається з пташкою, а Закохана, посміхнувшись, йде до зали.
Жінка (з пташкою в руках). Я не мала бажання порушувати тишу... Та все ж таки прийшлось...
Мені не плакалось і не відчувалось – кінець неробочого дня. Переді мною працював телевізор. Підлога лежала під ногами, її було призначено мити весь свій земний строк. Я цього швидше уникала... Я дуже рідко мила підлогу...
Сидячи над брудною підлогою, я згадувала моменти свого життя, людей...
Про що я згадувала?.. Так я могла згадати тільки запилені думки...
Ми страждаємо спогадами... Спогадами минулих часів... людей, слів, подій, вчинків...
А надто багато речей в нашому житті слугують символами цих спогадів. Щоденно натрапляючи на них, нам боляче, нам ніяково – це забирає чимало нашого часу, того, який ми могли б витратити на прибирання... (Вона виймає маленькі пташечки, які прикріплені до крил великої пташки ).
Не вигадуйте собі зайві справи. (Жінка дарує декому з глядачів по маленькій пташці). Прибирайте зайві речі...Зайві думки...
Прибирайте спокій, коли немає любові...
Підходить до телефону і кладе на нього пташку. Посміхнувшись, виходить із зали.