А яко ви думки про кохання

       А якої Ви думки про кохання? Жахливе воно чи безцінне, реальне чи безнадійне, чи здатне воно змінити людину як зовні, так і з середини? На всі ці запитання є цілком істотна відповідь. Але відповідь не тільки моя, а і знаменитих класиків різних епох. Ось наприклад: Вільям Шекспір, Мольєр, Йоганн Гете, Віктор Гюго ... Всі вони творили у різні епохи і мали різні наміри донести до людства, певною мірою різні думки. Але було у їх творах і багато спільного: вони підносили кохання вище за все існуюче, можливо в деяких випадках на один рівень з Богом.
       Ось порівняємо творців, що розвивали мистецтво у епохах майже одного періоду. Йоганн Гете – німецький поет-мислитель, що брав участь у написанні найяскравіших сторінок історії Епохи Просвітництва. Один з найвідоміших творів, який можливо читали не всі, але знайомі з його назвою - „Фауст”. Певно, кохання тут переноситься на другий план, а на перше місце ставиться шукання шляху до мети в житті; не спинятись на досягнутому, а пересуватись уперед. Але тим паче, кохання також є однією із складових життя Фауста. Протягом усього твору герой не змінює свої симпатії, а бореться за одну віддану та щиру любов. Врешті решт, за таке невпинне прагнення визволити кохану із полону, незважаючи на всі докори та погрози зі сторони диявола, Мефістофеля, Фауст потрапляє до раю.
       Віктор Гюго - один з відомих романістів та драматургів, що зробив значний внесок у Романтизм, літературно-художній напрям того часу. А ось цей твір, назва якого прозвучить, мабуть знайомі в загальному усі – „Собор Паризької Богоматері”. Прочитавши його, можна одразу сказати основну ознаку романтизму – пафос піднесений або критичний тобто, оспівували загальнолюдські цінності або вади суспільства. Звернімо увагу, як автор змальовує Есмеральду: „... тоненька, жива, немов оса, у своєму золотистому корсажі, барвистій сукні, з оголеними плечима, тоненькими ніжками, чорним волоссям, сяючими очима – вона, була неземною істотою... .” Зрозуміло, що красуня ідеальна, у неї немає бридкого обличчя та негативних рис характеру. А ось Квазімодо повністю їй протиставляється: він бридкий, німий та ще й самолюбивий. Але після його зустрічі з Есмеральдою все істотно змінюється – змінюється бачення світу, ставлення до людей та навколишнього середовища, кохання повністю змінює внутрішній світ Квазімодо. Що також характеризує епоху Романтизму. Дійсно, романтики тут вистачає, у дівчину закохуються безліч героїв, але вона обирає того, хто дійсно вартий її кохання, хто справді підвладний цьому почуттю, хто здатний змінюватись. Хоча зовні Квазімодо не змінився, але серцем, душею він став м’якший та чутливіший.
       Отож, можна зробити висновок про тему кохання у творах класиків та реальну любов, яка покоряє наші серця. Мабуть, немає такої людини, яка не кохала, яка не спала ночами в роздумах про свою половинку. Але любов як легко входить у наші серця, так само легко їх покидає. Адже, як і все чудове на землі триває не довго... . Так думала і я, до тих пір, доки не втратила людину, яка мене щиро кохала, а я лише цим гралась... . Неймовірно, але через певний час, я немов отямилась від жахливого сну і зрозуміла, що без цієї людини не можливе життя , а лише існування.... . Тому, моя порада, на яку варто звернути увагу та зрозуміти. Ніколи не здавайтесь, а коли досягли мети – не падайте каменем вниз, адже не у всіх є другий шанс видертись на цю гору вдруге!