***

В самом центре Руси,
Средь холмов и лесов,
От веков где святынь
Слышен голос зовущий –
Православия твердь
В райском пении птиц,
Голосеева пустынь,
Голосеева пустынь.

Всяк пришедший сюда
Обретает покой,
И смиренье в Любви –
Всем на благо живущим,
Золотом всех людей
Небо молят кресты, -
Голосеева пустынь,
Голосеева пустынь.

Матушка всех простит
И заступницей нам,
Просто ты прикоснись
И почувствуй мгновенье,
Как святой добра храм,
Прямо с неба к тебе,
Опускается в миг
В суету, в мир сей грешный.

Гордый золотом тлен,
Значимость орденов,
Здесь в глуши не нужны
В чистоте непорочной,
Слышен детский лишь смех
И святой с неба звон,
Исповедует нас
Голосеева пустынь.

       ***

       
       В самом центре Руси,
Средь холмов и лесов,
От веков где святынь
Слышен голос зовущий –
Православия твердь
В райском пении птиц,
Голосеева пустынь,
Голосеева пустынь.

Всяк пришедший сюда
Обретает покой,
И смиренье в Любви –
Всем на благо живущим,
Золотом всех людей
Небо молят кресты, -
Голосеева пустынь,
Голосеева пустынь.

Матушка всех простит
И заступницей нам,
Просто ты прикоснись
И почувствуй мгновенье,
Как святой добра храм,
Прямо с неба к тебе,
Опускается в миг
В суету, в мир сей грешный.

Гордый золотом тлен,
Значимость орденов,
Здесь в глуши не нужны
В чистоте непорочной,
Слышен детский лишь смех
И святой с неба звон,
Исповедует нас
Голосеева пустынь.

       8 067 900 57 32 Вадим Перегуда.
       
       

Цей проект поетичної збірки лише перший крок до творчого усвідомлення трипільської

цивілізації. «Золоте Руно Трипілля» - круглий стіл появу особистості без натяку на

якісь там ідеологічні, політичні інші рамки. Ідея проста і неосяжна, як справжній Всесвіт

порядності, національної культури і закоханості у свою Україну…



       Присвячується Валентині Рябовій і Івану Чернякові…


       Закохався в тебе, Малютянко…

1
Де джерельця річки розіллються
У зелене золото Ірпені,
Там з кургана тихо одізвуться
Солов’ї піснями в небо синє…

Приспів:
Закохався в тебе, Малютянко,
І, як на притворі у божім храмі,
Все купальське срібло з квітів теплим ранком
Ми зібрали босими ногами!...

2
Ми завжди, мабуть, отак кохали,
Сонячний вінок знайшовши в річці,
Сосен у долоні відблиски збирали,
Те багаття розпаливши в серці.

Приспів.
       3
Хай пройдуть віки, як зорі сиві,
В молодість ти повертаєш знову,
На крутім зеленім Ірпеневім схилі
Знову віднімає в тебе мову…

Приспів.
       

21.12.2006 р.
       
       .






       
       Посвята невтомному досліднику Трипільської
       цивілізації, прадавніх Вавілонів
       української культури –
       Вадиму Мицику.



       
       «Трипілля Вадима Мицика».

       Там, де пахне літом липа золота,
       І з майдан – гори до долу верби тягнуть віти,
       Розправляє крила дівчина – зоря,
       Що в купальську ніч збирала квіти…

       Там у лісі казка – папороть цвіте,
       Хто знайшов ту квітку, кажуть, був щасливий,
       Росянистим ранком у Тальнім співа
       Над ставком багаття зоре квітів…

       Все те пам’ятають вікові дуби,
       Світляком зеленим вказують дорогу,-
       У дитячі Тальянків ці сни,
       Із глибин Трипілля до твого порогу…

       Там, де пахне літом липа золота,
       І з Іван – гори до долу верби тягнуть віти,
       Розправляє крила дівчина – зоря,
       Що в купальську ніч збирала квіти…

       15.12.2006 рік.
       





       Присвячується Івану Олександровичу Зайцю


       Трипілля сонячні ключі

Я все шукаю сам себе,
Я прокладаю в світ дороги,
Де сині клени бачать сни,
Плечами ділячи тривоги.

Доріг всіх пройдених стрічки...
Між верб плакучих - скніє осінь...
Мов птах над дзеркалом ріки,
Кружляю я по світу досі.

Трипілля сонячні ключі
Закрите небо відчиняють.
Дуби зелені уночі
Часи прадавні пригадають.

Співає водами Дніпро,
На білих крилах лечу додому,
Щоб зелень трав – землі хутро –
Весною зняло з серця втому.


       Присвячується Івану Тихоновичу Чернякову…

       Волошкове Дніпро

1

Стежкою я йду невідомою,
А внизу Дніпро розлилося знов,
Розлилося знов, розігралося,
В жовті кручі б’є небо зоряне...

Приспів:
Волошкове Дніпро –
Небо з молоком,
Волошкове Дніпро
І з Тарасом знов,
На крутій горі зустрічаєшся,
Вільний вітер п’єш – замилуєшся…

2

Чайкою лечу я з чужих країв,
Стрічкою блакить на моїм чолі.
То старий Дніпро – оберіг землі,
Оберіг землі української!

Приспів.


3

Із вершин тих гір видно далечінь,
Не сховаєш ти своїх почуттів,
Бо з тих зелен гір наші пращури
В серце дивляться, невірящим нам.


Приспів.


       Присвячується Павлу Мовчану…

       У світі є багато…

       1
У світі є багато сонця чудових днів,
Весняних фарб каштани – на київській горі.
Дівочі серця мрії, як чайки над Дніпром,
Злетять в повітря змії і нам махнуть крилом.
Жадані серця мрії, як чайки над Дніпром,
Злетять в повітря змії і нам махнуть крилом…

Приспів:

Вдихаючи повітря, у синю далечінь,
Летять трипільські змії в очах дитячих мрій.
Нехай летять до Бога, до відблиску зірок –
В небесну ту дорогу маля зробило крок !

2
І вчитися бажання веде мене в житті,
Від перших моїх літер – до зоряних світів.
І ставши вже дорослим, не забувай і ти
У небі зорептаха дитячих почуттів…
І ставши вже дорослим, не забувай і ти
У небі зорептаха дитячих почуттів…

Приспів.




3
У світі є багато сонця чудових днів,
Весняних фарб каштани – на київській горі.
Дівочі серця мрії, як чайки над Дніпром,
Злетять в повітря змії і нам махнуть крилом,
Жадані серця мрії, як чайки над Дніпром,
Злетять в повітря змії і нам махнуть крилом…


       
       Коло – Ра

Трипілля –
То дитинства розорана земля,
Де світло сивини в зелений гай –
Луна…




       Присвячується Людмилі Смоляковій…

       Генетичний код

Там, десь у полі,
Там, десь на кручі,
За синім безкраєм золотого Дніпра,
У глечику код генетичної долі
Від ока чужого ховає земля.

Я бачу у серці,
Я бачу по собі,
Ту Ржищевську посмішку світла душі,
Вір щиро: ті гени прокинуться в крові,
Коли ти з добром прийдеш до землі…


       Два крила


Із підсвідомого криниці
Ти хочеш випити добра,
Лечу… З дніпрової світлиці
Вихоплюй з хвилі два крила.

Ти пробуди мене раніше,
Коли ще сонця жито спить,
Трипільську ту красу залишу
Тобі, там Всесвіт – тільки мить!

Пульсу планети повні груди,
Закинь ту старість в деревій,
Гармоній творчості усюди
Б’є джерело в життєвий рій…