Маски
А мій образ? Чи є він? Звісно є. Але у мене як завжди усе не так, як у людей. До створення свого образу я не маю жодного відношення. Його створили мені інші. Спочатку у школі потім у дворі. Завжди, куди б я не пішла у людей вже є якесь відношення до мене. Просто жах. Ніхто не дивиться ким ти є, тебе просто підганяють під рамки, які самі ж і створили. Я стараюся ніяких ролей для себе не вигадувати. Виходить далеко не завжди. Людям не треба я, так яка є. Дворове дитинство залишило великий слід на моїй поведінці. У дворі ж як: якщо ти нікого не розважаєш, ти не потрібен. Маєш постійно вигадувати якісь приколи, жарти. От і тепер, навіть коли сумно я на автоматі продовжую приколюватись. Боюсь самотності, як миші кота Ваську. Образ я собі може й не вигадую, але брешу постійно. Навіть кили не треба. Навіть коли ой як не треба. Це здається вже хвороба. Тому попереджаю мені не можна вірити. Можна довіряти, але вірити словам ніколи.
Та повернемося до головної теми твору. Чому ж люди ховаються за масками? Вони і самі не знають. Захисна реакція. Попереджаю виходьте зі своїх образів поки не пізно. Потім зрозумієте, що люди люблять і спілкуються з масками. а не з вами. Ви нікому не потрібні. Потрібна лише ваша роль. Буде дуже боляче, та буде пізно. Краще відразу знати, кому ти потрібен.
Свидетельство о публикации №208060400045
Истеричка Миа 04.06.2008 01:28 Заявить о нарушении