Опов дь про справжню людину

       Художник малював картину. Різноманітні барви зливалися, цим самим створюючи незвичайний образ. Публіка захоплювалась цим полотном, створеним тут же. Люди аплодували, вигукували «браво», але заздрість була поряд…
       Посередині залу, де проходила виставка, стояла особа, яку раніше ніхто не бачив. Вона злісно дивилась на Ніколаса (так звали художника). В її очах палали заздрість та невдоволення. Вона намагалась хоч якось себе розважити, але її зверхність не дозволяла зробити цього. Декілька років тому, вона так розізлилась на Ніколаса через нерозділене кохання, що перетворилась на звичайнісіньку відьму. Вона відійшла в сторону і задумалась. Потім нахилилась до найближчого гіда і щось шепнула йому на вухо. Той ніби втратив свідомість, вклонився перед дамою і вони відійшли, говорячи дивні слова.
       Це закляття мало заблокувати фарби. Якби Ніколас узяв будь-який із цих кольорів, то він би просто не поєднався з картиною! Але художник ще не закінчив малювати і все ще може статися! Та й публіка жде ідеального полотна, а не якоїсь мазини. Бідолашний!
       Ніколас майже закінчив картину. Залишалося лише виділити візерунок. Він узяв пензель і мазнув по полотну! Враз фарба почала розтікатися, а полотно псуватися.
- Що це?! – у розпачі вигукнув Ніколас.
Публіка остовпіла. В очах у кожної людини геніальний художник перетворився на жалюгідного самозванця. Присутні почали розходитись, репортери хитали головами, а організатори виставки замовили собі квитки до Нової Зеландії, аби не потрапити у вечірній випуск новин.
       Ніколас залишився один. Йому хотілося повернутись до Амстердаму, де його чекали рідні. Слава жорстоко повелася з ним. До речі, та особа, як тільки побачила, що справу зроблено, пішла додому, насміхаючись з бідолашного.
       Ніколас приїхав у готель і, виснажений усіма подіями, ліг спати. Але заснув він неспокійним сном! Усю ніч йому снився цей вечір, його невдала картина. О четвертій ранку він прокинувся. Ніколас був спустошений. Він вирішив зателефонувати до свого друга Тома:
- Привіт! Вибач що так рано тебе розбудив, але мені потрібна твоя порада і підтримка.
- Привіт! Якщо ти хочеш говорити про ту кляту презентацію, то ти сам винен! Не потрібно було малювати привселюдно. Визнай, тобі просто хотілося бути ще вище, ніж ти є!
- Томе, я клянуся тобі, щось ніби втілилось у мої фарби! Вони просто не поєднувались!
- Відьма? А може сатана? – в його голосі було чути іронію. – Знаєш що, нічні кошмари мені не потрібні! Бувай!
- Томе! – з телефону чулися короткі сигнали.
 Хлопець отримав ще більший удар. Він зрозумів, що його поважали лише за те, що на його картинах можна непогано підзаробити. Він зовсім розчарувався в людях. Його не змогли зрозуміти за єдину помилку! А він для всіх зробив дуже багато. Який тільки жорстокий світ!
       Вранці Ніколас проснувся, поснідав і ввімкнув телевізор. Від репортера було чути таке: «Провал геніального художника! Його майстерності не вистачило для показу на публіці! Звідси з’являється ідея, що картини малював не він. Ми вже розслідуємо цю справу!». І на всіх каналах було чути одне: «ПРОВАЛ! ПРОВАЛ!»! Ніколасу здалося, що увесь світ говорить так само.


- Ліндо, як там справи з нашим «художником»?
- Все просто чудово, Джоне! Скоро йому все це набридне і він поїде до свого Амстердаму. А ми зможемо розпочати нашу творчість! – відьма зареготала. – До речі, мені потрібні Ніколасові фарби. Я думаю ти знаєш про що я…
- Я прийду туди, як звичайний глядач і скажу, що щось забув.
- Добре, дій!
- Гаразд, повелителько.


       Ніколас і справді вирішив повернутися додому. Адже там були його батьки, яким він довго не писав, і брат. Та й взагалі, що йому тут робити, якщо навіть друга справжнього немає! Він сів на літак, незважаючи на дивні погляди пасажирів. Політ пройшов вдало, без форс-мажорних обставин. Зате, як були раді рідні, коли Ніколас повернувся додому. Навіть влаштували вечірку в його честь! А мама спекла його улюблені пиріжки з капустою. Веселощі та й годі!


       Справу було зроблено. Джон приніс фарби Лінді і вона вкинула їх у зілля. Потім бризнула сумішшю на пензель і почала малювати. Картина вийшла справді прекрасною!
- Ну як? – запитала відьма Джона.
- Приголомшливо! Тебе оцінять, як найкращу майстриню. Але ж я думаю, ти не забула про плату за мої послуги?
- Ну звісно! – закричала Лінда. Потім своїми ручищами взяла казан із зіллям і вилила все на Джона. Він став зменшуватись, зменшуватись і перетворився на мольберт. – Ти мені більше не потрібен, а в такому стані тебе тримати легше. Ха – ха – ха! – зареготала відьма. Взяла пензель, картину і пішла на студію.


       На вечірці мама чомусь взяла Ніколаса за руку і повела в кімнату, де їх ніхто не міг чути. І запитала:
- Розкажи мені, чому ти не зміг домалювати картину? Я дивилась прямий репортаж із презентації. У тебе не вийшло якесь поєднання?
- Зрозумій мене, мамо! Одна ти мене можеш зрозуміти! Я не марю, зі мною все в порядку! Але тоді, на презентації, щось ніби втілилось у фарби і вони не поєднувались! Це було щось надприродне!
- Сину, я тебе розумію, ти втомився…
- Мамо! Я не з’їхав з глузду. У фарби справді щось втілилось.
- Сину, у наш час немає нічого надприродного. Але чомусь… чомусь я тобі вірю… - і вона заплакала.
- Не плач, мамо. Все скінчено! Я буду працювати, як звичайна людина, а художником більше не буду. Адже коли я був знаменитим, ніхто не розумів мене, як людину! Для всіх я був лише тим, на кому можна отримати гроші. Кожен поважав мене по кількості заробітку, мамо!
- Ніколасе, ти гарно малюєш, у тебе є талант, але люди дуже жорстокі до тебе. Отже, я схвалюю твоє рішення! –
і мати обняла сина.


       Бізнес Лінди просувався дуже вдало. Вона вже продала декілька своїх картин олігархам за шалені гроші. А згодом домовилась про авторський вечір. Її агенти скликали усіх можливих репортерів і заможних людей. Як відьмі, їй не було чого боятися. Вона у чудовій сукні, з гарною зачіскою, яскравим макіяжем стоїть на подіумі. З вигляду – гарна, а в душі – зміюка, яка нечесно заслужила це місце! Вона досягла всього лише смердючим зіллям і підлим закляттям! Її очі переповнились гнівом і водночас задоволенням. Вона щаслива, як ніколи. Що може бути солодшим, ніж помста?


       В цей час сім’я Ніколаса сіла вечеряти у вітальні. Тато ввімкнув телевізор, де зараз була презентація.
       - Це тут і в Ніколаса була виставка! – сказала мама.
       - Еге ж! – сухо відповів син. Він так задивився на Лінду, що дещо згадав і зрозумів. – Любі мої! Я зрозумів, чому не зміг домалювати картину! Це – Лінда Моріс! Вона разом зі мною намагалась стати художницею, але не мала таланту. Лінда дуже заздрила мені. Подейкують, що вона стала відьмою. До того ж вона була присутня на моїй виставці. Отже це вона заблокувала фарби!
       Радість щойно розгаданої таємниці зникла з його обличчя, коли він перевів погляд на батька. Той сидів непорушно, дивно дивлячись на сина. А брат ледве стримувався від сміху. Потім вони обоє встали з-за столу і пішли. Мати знову заплакала і жалібно подивилась на сина.
- Добре, що хоч ти мені віриш, мамо.
- Я ще повірю в якісь надприродні сили, але це…
- Та всі ж докази вказують на неї!
- Ніколасе…
Хлопець встав із-за столу і пішов у свою кімнату.
       По щоці текла сльоза, коли він розглядав свої фотографії та фотографії батьків. Раптом у двері хтось постукав.
- Хто там іще?!
- Це я. – голос мами звучав тихо і несміливо. – Можна зайти?
- Заходь.
- Я подумала над твоїми словами і, здається, я знаю, як тобі допомогти.
- Здати мене в психлікарню?
- Що ти?! Як ти можеш таке подумати? Ось що: тобі потрібно знову навчитись гарно малювати, поїхати до Парижу і представити свою колекцію. ТИ БЕЗ МАГІЇ ПЕРЕМОЖЕШ ЛІНДУ МОРІС! А зараз лягай спати, у тебе завтра дуже важкий день.
Мама вийшла.
       На ранок Ніколас взяв всі свої гроші і пішов у художню крамницю. Купив усе необхідне і почав малювати. Як важко йому далася перша гама. І все ж у муках, у розчаруваннях народилась перша картина. А за нею друга, третя. І ось у нього вже ціла колекція! Ніколас бере гроші на літак у матері і летить до Франції.
       Нарешті довгождана мить! До студії наближається двоє осіб: Лінда, що приїхала на лімузині у приголомшливій сукні та Ніколас у подертому костюмі пішки з аеропорту.
       Ніколас перший прибув до студії (на щастя його там не впізнали). Він ознайомив директора з картинами. І, до речі, той зацікавився. Коли майже було укладено контракт, до кабінету прийшла Лінда. Вона остовпіла, коли побачила Ніколаса:
- Що тут робить цей голодранець?!
- Вибирайте слова, дамочко! – іронічно посміхнувся Ніколас.
- У нього зовсім немає таланту! Ви порівняйте мої картини і його!
       Та коли вона витягла їх, то в одну мить чудові полотна перетворились на звичайні клякси. Директор розізлився не на жарт:
       - І ви хочете, щоб я виставив це на публіці?! Охороно! Покажіть цій дамі де двері!
       Лінда зрозуміла, що вона вже безсила і не зможе перетворити всіх на мольберти. Вона почала кричати.
- Так ви ще й хвора? В лікарню її! Хай подумає і перепочине, вилікує свою злу душу.


       З Ніколасом все було чудово. Контракт з директором уклали. А Джона, колишнього слугу Лінди, незабаром знайшли живого й здорового, тільки трішки брудного від фарб (хи-хи). Як і казала мати Ніколаса, він переміг Лінду за допомогою праці над собою. Звідси і мораль:
 БУДЬ-ЯКА ПЕРЕМОГА НАД КИМОСЬ ПОЧИНАЄТЬСЯ З ПЕРЕМОГИ НАД СОБОЮ, З ВЕЛИЧЕЗНОЇ БУДЕННОЇ ПРАЦІ!!!