Батьк вщина дорожче

Хризантема росла у мальовничому куточку саду, який доглядала старенька бабуся. Крім цієї квітки у саду росли розкішні кущі троянд. Вони низько схилялись до землі, ніби хотіли показати, як вони вдячні старенькій, за те, що вона їх доглядає і не дає загинути. В садку було дуже багато різноманітних дерев, які обвивав темно-зелений дикий виноград. Хрещатий барвінок плівся по узбіччю вузенької стежини намагаючись вхопити за край недосяжне для нього, те, чого він все своє життя прагнув. Але як тільки він починав досягати своєї мети, на нього хтось наступав і на цьому все закінчувалось. Біля яблуньки розтелилась грядка суничок, що гордовито виблискували під яскравим сонечком. Весь бур’ян на ділянці був висапаний. Видно, що тут працювали трудящі руки, для яких сад перш за все був святинею. І лише потім – джерелом збагачення.
       Сталося так, що бабусі довелося переїхати з родичами до міста. Хоч вона й не хотіла покидати рідну домівку, але розуміла, що це необхідно зробити. Вже ж не ті роки, щоб можна було самій працювати на городі, наводити лад у будинку. До того ж можна було й скуштувати шматочок сучасного життя. Але воно було не для неї. Як же тільки виснажували стареньку тісна задушлива квартира, розмальований під’ізд і, взагалі, той невгамовний мегаполіс. Як їй хотілося повернутися знову на рідну землю, походити по просторій хатинці і, звісно, навідати свій коханий сад. Від спогадів про це бабуся тяжко захворіла. Її забрали в лікарню, але лікарі сказали, що не знають такої хвороби. Якими тільки ліками не лікували – ніщо не допомагало. Ще б пак! Хіба ліки вилікують тугу за батьківщиною?! Авжеж ні. Тоді бабуся попрохала, щоб її відвезли у село. Що залишалося робити родичам? Відвезли. Як тільки хвора ступила на рідну землю, їй одразу полегшало. А зайшовши у свій садок, вдихнувши аромат троянд, які так довго вирощувала – то й взагалі видужала! Зраділи тоді всі цьому чудесному зціленню! І тоді бабуся вирішила, що нікуди більше вона не поїде. Рідня була згодна.
       Майже кожну неділю бабусю провідували родичі. Вона на кожен візит готувала смачні пиріжки з суницею та відвар із сушених груш. І нічим нікого не турбувала! Тому, що вона знала, що найнадійніші ліки – це її дорога батьківщина, рідне село, улюблений сад.