Людство потребу толерантност

Пишіть листи і надсилайте вчасно,
Коли їх ждуть далекі адресати.
Коли є час, коли немає часу
І коли навіть ні про що писати.
Л. Костенко

       Мою подругу звати Ненсі. Їй тринадцять років. Я познайомилася з нею по Інтернету. Вона живе в далекій Австралії, в місті Мельбурні. Ненсі за походженням українка. Але сталося так, що її бабусі під час війни довелося виїхати в Австралію, щоб урятуватися. І вона вже в Україну не повернулась.
       Я дуже хочу, щоб Ненсі побувала на своїй рідній землі, побачила, як тут гарно, відчула себе близькою нашому краю. Я вирішила написати їй листа.
       Привіт, Ненсі!
       Пише тобі твоя подруга Олена. Як ти там поживаєш? Як здоров’ячко твоєї бабусі? Як мама з татом?
       Я хочу розповісти тобі про Україну!
       Передусім це – незрівнянна краса безкраїх ланів, гостинних лісів, свобода гір, нескорена сила Дніпра та спокій моря.
       Природа України дуже гарна. Взяти хоча б українську ніч: чи є щось чарівніше за темно-синє небо, ясні зорі, ніжний солов’їний спів?
       Не можна не згадати про українські архітектурні пам’ятки. У нас дуже багато монастирів, соборів, музеїв, театрів, галерей.
       Традиції нашого народу – гостинність, ввічливість, терпимість, благородство духу, глибока пошана до батьків, набожність та бережливе ставлення до обрядів.
       Моя сім’я дотримується цих звичаїв. Ми в родині поважаємо один одного. Я впевнена, що ніде на світі ти не знайдеш таких хороших, самовідданих, терплячих людей, як мама з татом. Це найрідніші люди для кожного. Вони єдині здатні на самопожертву заради своїх дітей. Ми у своєму житті зустрічаємо дуже багато людей, які приходять і йдуть, але тільки батьки залишаються з нами до останнього. Саме вони виростили мене, виховали, намагаючись привити мені найкращі людські риси, такі, як доброта, милосердя, щирість, толерантність, якої зараз так усім не вистачає. Ввічливість, терпимість, уміння вислухати думку іншого, повага до людей просто необхідні в сучасному світі. Людству не вистачає цього! Я б дуже хотіла змінити цю ситуацію, але, нажаль, я не зможу цього зробити. Єдине, що я можу вдіяти – привчати своїх друзів бути толерантними. Я сподіваюся, що ти мені в цьому допоможеш.
       Чесно кажучи, не знаю, як висловити в листі свої почуття до України. Адже будь-які слова не варті того світлого, несказаного чистого почуття – любові до Батьківщини. А чому люблю та за що саме – пусті слова. Люблю – і все!
       Я – українка, ти – українка! В наших жилах тече українська кров! Я пишаюся цим!
       Люба подруго, приїжджай до мене! Я дуже хочу, щоб ти побула на своїй рідній землі. Чекаю відповіді від тебе. До побачення!
       
16.01.08 Твоя подруга Олена