Ну де ж Вона?

І знову прогноз синоптиків невтішний – знову мокрий сніг з дощем, знову холодний північно-західний вітер, мороз і на дорогах ожеледь.
І знову виникає запитання: "Ну де, де ж Вона така жадана і довгоочікувана Весна?!", а відповіді немає…, в душі якесь спустшення і смуток, чогось не вистачає, не висачає дуже-дуже.
Здається що душа спить, спить безпробудним сном, десь там у її снах часом щось тихо і несміливо промовляє: "Просинайся, просинайся, ну досить, досить вже спати, просинайся, просинайся, вже час, час просинатись!". Так, просинатись може й час, але чомусь немає бажання і сил. Не вистачає сил, зовсім немає енергії, немає джерела, з якого можна отримати цю таку недостатню енергію. Немає сил і бажання радіти, сміятися, любити… Немає, просто немає… Сумно. Цей сірий, холодний і непроглядний смуток товстою ковдрою вкрив виснажену, знервовавну і промерзлу душу, що скрутилася у клубочок подалі від зовнішнього світу десь в області сонячного сплетіння, щоб ніхто і ніщо не стривожило її спокою, адже крім болю вона вже нічого не відчуває, їй холодно, холодно і до усього байдуже, вона замерзла і вкрита льодом, вона зачаїлся і чекає, чекає такої жаданої і довгоочікуваної Весни, сонця, теплого вітру, пробудження і… весняного дощу, дощу з блискавкою та громом, що нарешті змиє цей товстий, сірий і холодний шар смутку.