Вечiр перед вихiдними

Був вечір. Вечір цей обіцяв бути одним з тих незабутніх вечорів, що дарує доля закоханим перед ніччю, котра також несе у собі море почуттів, бурхливі зливи ніжності, кохання і обійм…
Що може бути прекраснішим за тихий вечір перед вихідними, коли всі проблеми залишаються за порогом, а люди, хоч і натомлені, але щасливі, поринають нарешті у сімейний затишок, можуть не задумуючись, щось чудити, сміятися, і засинати лише тоді, коли вся енергія, що назбиралась за тиждень розлуки, не вивільниться, доки тіла людські безпорадною вагою не впадуть майже непритомні поруч, знаючи, що наступного дня все це не скінчиться, і що ще два дні можна буде щедро обдаровувати кохану людину ласкою й теплом.
Саме такий день сьогодні. Тебе ще немає вдома, а вечеря вже чекає на тебе, розділяючи зі мною нетерпіння. Я знаю що ти вже квапишся додому, і знаю який вечір нас з тобою чекає. Я збираюсь піти тобі на зустріч. На дворі зима, скрізь повно снігу, тому я вдягаюсь якомога тепліше, точніше натягую на себе побільше одягу, бо здогадуюсь що ти робитимеш, коли прийдеш додому спершу, і дуже люблю коли ти нервуєшся, заплутуючись у купі речей. Ось і все, я вибігаю на двір, я поспішаю, щоб ми зустрілись з тобою подалі від дому, для того, щоб подовше йти потім разом.
Ось я повертаю за ріг і бачу там тебе. Ти також помічаєш мене і прискорюєш ходу, а я вже не йду – лечу до тебе, кидаюсь до тебе в обійми, а ти осипаєш мене ніжними поцілунками. Раптом я відштовхую тебе і на моєму обличчі з’являються суварі зморшки образи, яких ти так чомусь так боїшся, але зараз мене вже не спиниш, поки я не скінчу пиляти й гризти тебе за все що було і що мені снилось. Я з опалу б’ю ногою по снігу і він весь залишається на тобі. Це все що тобі потрібно, адже я перебрала і ти вже маєш право відповісти на мою помилку, що ти й робиш, пославши в мене сніжний потік. Сніг обсипав мене повністю, і я вже підкорюючись інстинкту дитячої грайливості, також кидаю в тебе снігом… Наші атаки спиняються тоді, коли ти, увесь білий завдяки моїм старанням, вже не звертаєш уваги на сніг, ти вже розпалений бажанням, біжиш до мене під сніговими кулями, зіштовхуєш мене у сніг, накриваєш мене своїм тілом і цілуєш. Твої уста такі гарячі а поцілунки палкі і ніжні, я не в силах протистояти тобі і твоїм діям, але все ж таки знаходжу в собі сили сказати, що пора додому, і що вечеря вже давнно на тебе чекає. Ти мене розумієш, робиш останній солодкий поцілунок, потім підводишся сам і піднімаєш мене із снігу. Щасливі ми ідемо обійнявшись додому в передчутті того незабутнього, що ще тільки починається…
1999 рік