Дощ восени

Дощ… Просто дощ, а скільки в цих трьох літерах почуттів… Скільки смутку, скільки жалю і сліз, і скільки радощів, коли цей дощ тарабонить навесні по усих усюдах, пробуджуючи життя, як грають веселкою промінчики сонця в теплому літньому дощі, котрий несе таку довгождану прохолоду і свіжість.
Але весна і літо, схопившись за руки, вже втекли від нас, як дві слухняні телички, підгонені пастушком-часом, а до нас прийшла осінь… Не менш прекрасна і щедра, як на врожай, так і на яскраве листя, котре так і прагне, під силою тяжіння, стати килимом під нашими все також заклопотаними кроками черевиків… Осінь.
Як швидко летить час. Мабуть лише восени ми це все ж таки маєм час помітити. Мабуть нема жодної людини, котру восени не захопив би хоч маленький вихрик ностальгії і смутку. Осінь.
Ні, навіть не хочу і думати про щось таке, що може викликати сльози. Осінь це ж також прекрасно, як і зима і весна і літо, а можливо вона ще прекрасніша за всі ці пори і нам лишається просто радіти, що є така осінь і що за осінню і зимою все знов повториться і буде знову тарабоніти весняний дощ і веселка грати в краплинах ранньої літньої роси. І так буде вічно і це прекрасно…