Пожежний

       Кожного змалечку вчили батьки: «Сірники дітям не іграшки». А ще цигарки, запальнички, легкозаймисті речовини. Від необережного використання предметів, які несуть у собі вогняну стихію, хтось може лишитися змоги бачити квіти, воду, птахів, хтось – торкатися рукою ніжного маминого волосся, а хтось взагалі може покинути цей світ, зовсім не відчувши смак життя.
       Вогнем користувалися ще первісні люди. Наші пращури боялися цього дива, вважали його Богом та вклонялися йому. Йшли роки і люди без страху навчились використовувати вогняну стихію. Пожежі, особливо у спекотну пору року, спалахували одна за одною. Люди усували вогонь самотужки. Але порядку та злагодженості не було. Тому й вирішили заснувати пожежно-постові служби. Чоловіки повинні були по черзі чергувати, майно від пожежі берегти. Все це було у сиву давнину.
       Споконвіку селян годують город та піч. Але користуватися піччю можна було лише дотримуючись певних правил. Чи не найголовніше з них – «Своєчасно труси сажу в димоході». Бо засмічений димохід міг призвести до поганих наслідків. З весни до осені у хатах печі не топили, хліба не пекли, їжі не готували. Користувалися лише літніми пічками і тільки три години на день. А на хатні печі пожежники ставили печатки з воску. Затопили піч – віск розтанув. А за це на господарів чекало суворе покарання. Ці заходи запроваджували для того, щоб запобігти раптовим пожежам.
       Тяжко жилося першим пожежним... У багатьох з них не було ні помешкання, ні сім’ї. Проживали вони в казармах. З радістю приймали новачків у своє товариство. Коли ставали на службу, урочисто клялися ніколи і нікому не жалітися. А ще героїв підбадьорювала думка, що їхня праця приносить користь суспільству, що завдяки їм, сотні людей залишилися живими.
 Йшли роки, минали століття, дні і ночі. Лишилися позаду каланча, коні, сотницькі. Людину на вежі, яка була вартовим на каланчі, замінив черговий диспетчер, який знаходиться за комп’ютерним пультом. Сучасні пожежники – сміливі, вправні, відважні люди. Пожежний з відмінною підготовкою за вісімнадцять секунд одягається, а за двадцять п’ять – займає своє робоче місце у пожежному автомобілі. До речі, на допомогу сучасним пожежним стають не лише пожежні автомобілі. Це і пожежні потяги, і пожежні кораблі, і пожежні вертольоти, які слугували людям у боротьбі з вогнем. Винайдено багато приладів для полегшення роботи пожежників, але вона залишається важкою, яка не терпить зволікання. Пожежні ніколи не знають спокою. Вони потрібні завжди і всюди. Ці герої нашого часу напоготові у будь-яку хвилину вирушити на поміч людині, яка опинилася в біді.
       Пожежні ніколи не відпочивають. Коли викликів немає, вони тренуються. у їхній справі важлива як фізична підготовка, так і психологічна. Курси підвищення кваліфікації, з’їзди представників пожежних організацій – роботи у них вистачає.
       Кожна нація має своїх покровителів. Образ Богородиці у віруваннях східних слов’ян посідає особливе місце. З найдавніших часів, від хрещення Русі народ сприйняв і полюбив образ Діви Марії. Наші пращури уявляли Богородицю розпорядницею вогняної стихії. Таку властивість їй надавали чехи, серби, поляки, литовці. Пресвяту Діву і зараз називають Громовицею. На Русі свято вірили в те, що Діва Марія могла керувати вогнем, направляти його та оберігати від нього. Ці вірування знайшли відображення в іконі «Неопалима Купина». Одна з легенд про ікону, яка описана в Біблії, свідчить, що пророк Мойсей, перебувавши на Святій Землі, бачив кущ (купину), що горів, але не згорав. Тобто, як купина горіла і не згорала, так і Діва Марія, народивши дитя, залишилася безгрішною. У народі здавна вважали, що «Неопалима Купина» охороняє житло тих, хто її вшановує. Коли займався будинок, господарі, які вірили в силу ікони, обносили її довкола житла, й вогонь згасав. У ХІІ віці князь Андрій Боголюбський видав наказ про введення в руський церковний календар нового свята – Покрова Пресвятої Богородиці. І саме «Неопалимій Купині» у православному церковному календарі відведено день 17 вересня. Пожежники у наш час «Неопалиму Купину» вважають своєю покровителькою. Майже у кожному пожежному автомобілі ви знайдете маленьку копію цієї ікони.
       Бути пожежним в усі часи – нелегка справа навіть для сильної людини. Цієї почесної професії, я б сказала навіть покликання, гідні лише справжні чоловіки.
Професія пожежного має свої плюси і мінуси. З одного боку – допомога людству, порятунок людей, їх жител, визнання. А з іншого – постійний ризик, тривога рідних та близьких, відсутність спокійного життя, погіршення здоров’я. На все це зважуються лише впевнені в собі та у своїх силах мужні чоловіки.
       Особливого визнання заслуговують пожежні, що ліквідували наслідки катастрофи на ЧАЕС. Багато сказано про цю аварію, складено скорботні пісні на честь загиблих. Письменники, поети і навіть звичайні люди, присвячували свої твори Чорнобилю. Ось уривок одного з них:
«Вклонись, Україно, Героям Чорнобиля,
       Усім, хто ішов на палаючий блок.
       Ти знаєш їх вірними, ніжними, добрими;
       Овіяний вічною мужністю кожний їх крок.
       Вклонися, народе, Героям Чорнобиля,
       До серця палкого синів пригорни, -
       Щоб діти й онуки їх стали хоробрими.
       Бо стогнуть, як люди дерева, й кричать полини...»
       Іван Редчиць, м. Житомир
       Ті ліквідатори, що залишилися в живих, з жахом згадують чорнобильське лихо. Безліч і згадувати не в змозі – серце не витримає. Величезна доза радіації оселилася в тілі кожного з них. Сила атома сліпа. Вона може обігрівати й освітлювати наші оселі, а може стати причиною величезної біди. Це було 21 рік тому. А чи можливий вибух на ЧАЕС зараз? Один з досвідчених пожежників, колишній ліквідатор відповів так: «Бачиш запальничку? Зараз вона горить, а ось – згасла. Але що від того змінилося? Адже запальничка так і залишилася нею. Так само і реактор. У його нутрощах залишається паливо, з яким може статися що завгодно. А є ще саркофаг, в якому взагалі невідомо, що відбувається. Там величезний рівень радіації – тисячі рентген, волога, сплавлені в єдине ціле різні хімічні сполуки... Хтозна, як усе це впливає на конструкції «Укриття» і чи можливі всередині нього загоряння.» Пожежним і зараз вистачає роботи у зоні відчуження. Там працюють 280 мужніх чоловіків. Сюди ідуть навіть молоді рятівники. Не за гроші ідуть, тому що небезпека, на яку вони себе наражають, не вимірюється ніякими винагородами. Така специфіка професії пожежного: якщо є завдання - його попри все необхідно виконати. На те вони і носять погони...
       А щоб звичайна необачність не призвела до катастрофи, потрібно дотримуватися елементарних правил пожежної безпеки. Насамперед школярі повинні не «пропускати повз вуха» те, чому їх вчать у школі, бо класні керівники на виховній годині намагаються застерегти своїх «діточок», хоча б теорією. Уроки музики, малювання вчать прекрасному і у житті допоможуть не кожному, а уроки ОБЖ стануть в нагоді будь-кому. Тож прийміть до уваги такі моменти:
 - коли матуся, прийшовши стомлена з роботи, одночасно прасує, готує вам вечерю – не лінуйтеся, допоможіть їй. Бо заклопотана мама побіжить на кухню перевертати котлети, а не вимкнена праска може зіпсувати її улюблену спідницю і стати причиною пожежі;
 - коли ваш дідусь приліг відпочити й заодно узяв до рота цигарку, скажіть йому, що ви вчите уроки, а від запаху диму не виходить думати і попрохайте його вийти на вулицю, бо маленька іскорка може впасти на простирадло і потрібно буде дзвонити «01».
 - виходячи з дому, навіть на хвилинку, до друга у сусідній під’їзд за підручником, вимикайте телевізор.
       Також не забувайте, що у кожному громадському місці (і у школах теж) є план евакуації при пожежі. Вивчіть його завчасно, щоб у разі надзвичайної ситуації знати, куди йти.
Так, на превеликий жаль, не завжди в боротьбі з вогнем перемагає людина у захисному шоломі. Вшановуючи пам’ять всіх працівників МЧС, які загинули під час виконання службових обов’язків, 22 серпня оголошено Днем пам’яті. Також не забуті й загиблі ліквідатори аварії на ЧАЕС. Щороку проводяться міжнародні змагання з пожежно-прикладного спорту, присвячені пам’яті героїв – пожежників Чорнобиля, в яких беруть участь найкращі збірні різних країн.
       У наш час у багатьох містах проводять профілактичні заходи: семінари, головною темою яких є покращення пожежної безпеки в населених пунктах, консультації, дискусії молоді на цю тему, навіть для дошкільнят у м. Кіровограді провели зустріч з лялькою Грициком та його «голосом» - артисткою Київського державного театру ляльок Оленою Книженко, під гаслом «Пожежа. Що робити та як уберегтись».
       Пам’ять! Святе людське почуття. Вона живе в нашій свідомості вічно і все нові й нові покоління людей кличе на подвиги, в ім’я героїв минулого.
       Ніхто не може передбачити, спіткає його вогняна біда, чи ні. Але від тих, кого врятували пожежники, від тих, кого ще врятують і від тих, хто, завдяки їм не зустрінеться зі страшенною силою вогню – низький уклін всім, хто належить до почесної професії – Пожежник!