Олiмпiйськi iгри

       Фізкультура та спорт – невід’ємна частина національної культури і здоров’я.

       Яке же це все-таки легендарне та дивовижне явище під назвою – Олімпійські ігри! Ідею Олімпійських ігор можна віднести до досконалих творінь людини. З успіхом проіснувавши не одне сторіччя, вони здобули повагу та визнання як вищих шарів населення, так і простого люду. Про виникнення цього спортивного дива існує безліч легенд та здогадок. Батьківщиною Олімпійських ігор є Стародавня Греція, а саме грецьке святилище – гора Олімпія. Тут, біля підніжжя гори Кронос, у долині ріки Алфей, з давніх часів і до сьогодення запалюють олімпійський вогонь. Звідси починається факельна естафета. Зараз, спортсмени всього світу мають за честь пронести факел з олімпійським вогнем через континенти до країни, у якій проводяться Олімпійські ігри.
       Одна легенда стверджує, що Ігри звелів проводити один з грецьких богів Зевс, інша, що на честь Геракла – напівбога, напівлюдини. Кажуть, що Геракл своїми стопами відміряв одну з дистанцій для бігу – шістсот стоп (якщо перевести на сучасні міри довжини – 192 м 27 см). Ще одна з легенд віщує нам, що Ігри почали проводити під керівництвом Пелопса – онука Зевса. Нібито саме завдяки йому Ігри стали традиційними і проводилися кожні чотири роки, на час яких, (навіть якщо ішла війна), наставало цілковите перемир’я.
Хтось каже, що у 776 році до нашої ери було проведено перші Олімпійські ігри, а хтось – що вони були вже двадцять сьомими. Точної інформації про початок та заснування Олімпіади немає.
       Але у ІХ віці Олімпійські ігри припинили своє існування аж на п’ятнадцять сторіч.
Наша Батьківщина завжди славилася своїми вродливими дівчатами та мужніми й сильними парубками. Фізичні вправи здавна були звичними в побуті українського народу. Важка робота по господарству сприяла розвитку фізичної міці людей. При святкових іграх мали велику популярність: біг, їзда верхи, кулачні бої, веслування то що. З таких ігор виникала козацька фізична підготовка. Козаки були умілими фехтувальниками, виявляли спритність і швидкість. У боях вони вирізнялися неабиякою витривалістю, влучністю, силою.
       Поступово в нашій Батьківщині поширювалися європейські види спорту. Українські юнаки та дівчата проявляли зацікавленість у футболі, велоспорті, гімнастиці. Захоплення людей набувало більш професійних рис. У ХІХ ст. у великих містах України, таких як Харків, Київ, Полтава, Запоріжжя та ін., почали відкриватися спортивні школи.
       Відродженням олімпійського руху зацікавився французький барон П’єр де Кубертен. Багато зусиль та часу було витрачено на це, але спроба здобула успіх. 23 червня 1894 року був створений Міжнародний олімпійський конгрес. І через два роки відбулася перша сучасна Олімпіада. 23 червня у багатьох країнах світу святкують Олімпійський День. Кубертен присвятив своє життя особливій науці – спортивній педагогіці. ЇЇ ціль – фізичний і духовний розвиток та виховання молоді за допомогою занять спортом. П’єр де Кубертен не був поетом, але склав один чудовий вірш – «Ода спорту». «Ода» написана французькою, й переклад її, на зрозумілу нам мову, не досконалий. Вислів з цього творіння – «О, спорт! Ти – світ!» - давно вже став крилатим. «Спорт!, - казав Кубертен. – Ти – вісник миру. Досить тобі усміхнутися, досить піти по країнах легкою радісною ходою, і над землею ллється спокій. Люди через континенти і океани простягають один одному руки зі словами: «Добридень, друг!»
       Генерал Олексій Бутовський став одним з фундаторів олімпійського руху. Олексій Дмитрович був розвиненою людиною. Він займався багатьма справами, доки не зупинився на питаннях фізичної підготовки. Близько шістдесяти років Бутовський знайомиться з П’єром де Кубертеном й одразу ж спалахує ідеєю Олімпійських ігор. Він перебував у складі Міжнародного олімпійського комітету з 1894 до 1900 року. А сторіччя потому цю посаду зайняв всесвітньо відомий спринтер Валерій Борзов.
       А в 1913 р. Києві було проведено Першу всеросійську олімпіаду на честь 300-річчя правління родини Романових. У цей час було споруджено перший у Російській імперії стадіон з необхідним обладнанням. 37 призових місць з 83 здобули українці на цих змаганнях.
У зв’язку з великою кількістю охочих до спорту, процес тренування потребував досвідчених педагогів. Тому українські вузи почали відкривати кафедри й факультети фізичної культури та підготовки. Першою така кафедра була відкрита в1925 р. у Харківському інституті народної освіти, яка готувала тренерів та вчителів шкіл. Велика кількість літератури на тему «Фізкультура і спорт» вийшла з друку на українських землях.
       «Citius, altius, fortius» - «Швидше, вище, сильніше» - девіз Олімпійських ігор. Українські спортсмени рухаються вперед з цим гаслом. Немало видатних майстрів спорту прославили нашу країну. Лариса Латиніна – велика українська гімнастка - встановила ніким ще не подоланий рекорд щодо кількості золотих медалей серед усіх спортсменів світу. 18 разів вона з гордістю підіймалася на найвищу сходинку олімпійського п’єдесталу. Вона отримала срібний Олімпійський орден від імені МОК за вклад в олімпійський рух. Зараз Лариса Семенівна – одна з керівників Спілки спортсменів Росії, її можна побачити у лавах журі змагань зі спортивних танців. Та не забуває вона і про рідний Херсон.
Українські спортсмени приймають участь і здобувають перемоги у всіх дисциплінах величних Олімпійських ігор.
       Наш Запорізький край теж має чим і ким пишатися. Ще з радянських часів повелося, що на рівні з «промисловими велетнями» у Запоріжжі завжди приділялося багато уваги фізичній культурі та спорту. Більшість видів спорту за три чверті сторіччя набуло суттєвих змін у кращий бік. Борець Яків Григорович Пункін першим із запоріжців привіз додому золото з олімпіади у м. Хельсинки 1952 р. і став Заслуженим майстром спорту. Важкоатлет Леонід Жаботинський встановив 19 світових рекордів. Дві медалі з Олімпіади у Монреалі виборов плавець Володимир Раскатов. Срібну медаль – у складі команди СРСР, а бронзову – в індивідуальному запливі на 400 метрів. 70-ті подарували світові першого запорізького рекордсмена світу, заслуженого майстра спорту з легкої атлетики – Володимира Ященка, який володів титулом чемпіона Європи. Московська Олімпіада 1980 р. принесла запорізьким гандболісткам золото та визнання у світі. До речі, у цій олімпіаді приймав участь і мій батько. Шкільний комітет відправив на Олімпіаду комсорга школи, легкоатлета - Комазова Юрка. Маючи неповні 16 років, не дивлячись на відсутність спортивного «обмундирування» (татові довелося бігти босоніж), він переміг у туристичному забізі на 1980 метрів. Після прибуття додому все рідне місто Марганець Нікопольського р-ну пишалося ним. На золотій медалі й досі залишилися сліди від зубів місцевої малечі.
       На Іграх у Сеулі в 1988 році заслужений майстер спорту, легкоатлетка Тетяна Самоленко завоювала золото і бронзу. Також золота медаль прикрасила колекцію перемог чарівної гімнастки Ольги Стражевої. Ще вона приймала участь у Іграх доброї волі, які безумовно виграла.
       У 1994 році Україна вперше взяла участь в зимових Олімпійських іграх у Лілліхаммері як суверенна держава. Оксана Баюл принесла країні золото в одиночному фігурному катанні. Україна посіла тринадцяту сходинку у неофіційному командному заліку. У 1996 році в Атланті серед 197 країн-учасниць наша держава посіла дев’яте місце і виборола двадцять три медалі, зокрема дев’ять золотих. На Олімпійських іграх у Сіднеї Україна теж отримала двадцять три медалі. Тут досягла величезного успіху харків’янка Яна Клочкова. Вона здобула дві золоті медалі з комплексного плавання й срібну – на дистанції 800 метрів.
Багато спортсменів та спортсменок, не приймаючи особисто участь в Олімпіадах, продовжують свою кар’єру на посаді тренерів і культурних діячів. Найкращі тренери Запоріжжя: Леонід Ратнер (гандбол), Віталій Сай (легка атлетика), Єфим Ноздрачов (плавання), Микола Назаренко (спортивна гімнастика), Олена Рясиченко (художня гімнастика). Ці люди своєю натхненною працею та непомірним терпінням виховали не одне покоління чемпіонів. Молоді таланти, вилетівши з-під їхнього крила, й по цей день вдячні своїм наставникам. Лілія Подкопаєва – знаменита на весь світ гімнастка – залишивши професійний спорт, зараз займається доброчинністю. В історію вона увійшла, як перша, хто виконав подвійне сальто з поворотом. Лілія започаткувала фестиваль «Золота Лілія», який вже всьоме радує нас своїм феєричним шоу. Завдяки цій організації, Україна здобула визнання на міжнародній арені. «Золота Лілія» - це симбіоз спортивної гімнастики, цирку, танців, співів та естради. З кожним роком Подкопаєва бере під свою опіку все більше і більше молоді. Цілі організації: пропаганда здорового образу життя, підвищення авторитету України серед країн світу, фізичне і моральне становлення молоді, популяризація надможливостей людського організму. Лілія говорить: «Головне питання сьогодні – не як вижити у цьому фізичному світі, а ким стати на його підступних дорогах. Своєю діяльністю ми хочемо порушити традиційні стереотипи та банальні погляди на життя, допомогти знайти молоді правильні орієнтири на нелегкому життєвому шляху, створити свою власну реальність. Великі перемоги досягаються не стільки силою, скільки наполегливістю та натхненням. У кожної людини є вибір між славою Майстра та загубленим життям аутсайдера. Слабкість характеру – єдиний недолік, який не дає таланту прорватися назовні. Будьте мужні, наполегливо працюйте та впевнено йдіть до своєї мрії!»
       Я й сама займаюся спортом. Назва йому – спортивна акробатика. Цей вид спорту має багато спільного зі спортивною гімнастикою, але все ж це не одне й те саме. Акробатика – дивовижний вид спорту, але чомусь до Олімпійських ігор допустили лише підвид спортивної акробатики – батутний спорт. Ані жіночих парних вправ, ані чоловічих групових вправ, ані стрибків на акробатичній доріжці, у переліку олімпійських дисциплін немає. Зате українські батутисти гідно показали себе у дозволених їм рамках. На Олімпіаді 2004 року, яка проходила в Афінах, наш спортсмен – Юрій Нікітін – завоював золото. Він, своєю майстерністю обійшов росіянина – Олександра Москаленка та спортсмена з Німеччини – Хенрика Штехлика. Юрій народився у Херсоні. До Олімпіади-2004 він перемагав на чемпіонаті світу та виборов світову «бронзу» в синхронних командних стрибках. На цій олімпіаді Україна стала дев’ятою. За нами йшли Великобританія та сусідня Росія. До речі, Юрій Ніктін отримав звання «Найкращий спортсмен 2004 року в Україні». Сергій Бубка, президент НОК України, нагородив Нікітіна грошовою премією та пам’ятною фігуркою.
       На жаль, попри таке багате минуле українського спорту, на таке ж майбутнє ми маємо не велику надію. Гідної заміни нашим Олімпійським чемпіонам майже немає. Скрутне фінансове становище країни в галузі спорту привело до цього. Не кожне місто має можливість на утримання спортивних шкіл та гімназій. Також люди частіше спостерігають, аніж приймають участь у спортивній діяльності, внаслідок послаблення здоров’я всіх верств населення. Тільки 10-12 % усіх дітей та підлітків можна вважати абсолютно здоровими. А у великої кількості молоді просто не вистачає часу на спортивну підготовку.
       Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України розробляють програми розвитку кожного з видів спорту, створюються можливості для розбудови спортивно-оздоровчих комплексів.
       Мені б, звичайно, хотілося, щоб і моє покоління гідно представляло рідну могутню Україну на Олімпійських іграх. Тому будемо надіятися на нашу владу, на її підтримку молодіжного та юнацького спорту та розвивати в собі фізичні навички та вміння.