Стихии

       Остання надія як блискавка пролітала повз землі, на крилах кохання вона неслася до твого серця. Бажання підтримувала її, вона насищалась ПОВІТРЯМ, і невгамовними покликами розрадженої душі. Мов перелітна пташка її образ був вічний але і не останній. Дощ. Надія не встигла долетіти, і я загубив ще один шанс.. а їх так мало, вони такі марні. Політ. Летить з висоти пташиного польоту вниз. Врятується? Виживе? Чи будемо ми…? ВОДА, лише вона своїми течіями врятувала надію. Але допоможе чи вона мені? Хто це? Не вмію плавати. Судома. Надія вже майже померла, а я не чую свою інтуїцію! Тихше! Але ВОНА знову і знову мучить мене, ВОНА дала мені руку…Витягнула. О, Боже як я тебе люблю… І знову. Я на ЗЕМЛІ, вірніш не я, а надія. Притоптана твоїми ж руками. Навіщо? Надія - квітка, вона лише рветься до твого серця, рук, і бажає пропитаної ласки. Але ні, не бачу ні чого. Де я? де ти? Чи то дим, чи то туман?! Врятуйте! Але ж вона лише квітка. ЇЇ не чує ніхто, навіть я. ВОГОНЬ, він проїв землю пожежею, не залишивши ні травинки. Надія згоріла, померла, від рук жаданого вогню. А може він врятував мені “щастя”? На місце надії залишилась пропалена пляма і лише «вірний» вітер покірливо витирав сліди.
       Ти знав його.

«БУДЬТЕ ПЕВНИМИ В ОТОЧЮЮЧИХ ВАС ЛЮДЯХ.НЕ ПІДДАВАЙТЕСЬ, НА МАРНІ СПОКУСИ І ДОПОМОГУ. І НЕ МУЧЬТЕ СЕБЕ HELPINGом ЯКЩО ВЖЕ ПІЗНО.»