Найзаповiтнiше бажання

Найзаповітніше бажання
(фрагмент з книги)

У дівчинки Каті є однокласник Миколка. Заповітною мрією хлопчика завжди був пес, але, в силу обставин, це було неможливо...
Хоча, якщо чогось дуже хотіти, то мрія обов’язково здійсниться.
________________
Сонечко, скоро Новий рік, - почала розмову мама.
- Так, матусю, я пам’ятаю, - відповіла Катя, не відриваючи погляду від книги.
- Ти вже подумала про подарунок?
Дівчинка, піднявши на маму очі, по-дорослому відповіла:
- У нашому класі хлопчик є. У нього немає батьків і тому його виховує бабуся. Я б хотіла, щоб збулася його мрія.
- А про шо він мріє, донечко? - запитала мама, присівши поряд.
На якусь мить дівчинка задумалася, а потім відповіла:
- Ми нещодавно писали твір на тему "Моя мрія" і Коля розповів про те, що більше за все у світі він хотів би песика.
- Розумію. Я теж, коли була маленька, мріяла про чотириногого товариша, але батьки не дозволяли.
- Ні, мамо, тут справа не у цьому, - лице Каті стало не по-дитячому серйозним, - Коля ж із бабусею живе, а вона старенька. Вона і сама не проти внуку такий подарунок зробити, але хвилюється, що стан здоров’я не дозволить доглядати за цуценям. Ми ж ще школярі, - пояснила Катя, - сама бачиш, що ми півдня на уроках, а потім ще відвідуємо гуртки.
- Катрусю, сонечко моє маленьке, - мама погладила доньку по голові, - ми можемо допомогти придбати цуценя, але бабусі видніше, зрозумій. Ось сама подумай, а раптом тиск підвищиться, чи голова розболиться, що тоді? За цуценятком, поки маленький, догляд потрібний!
- Я все розумію, мамо, розумію...
- Не журися, добре? Краще подумай, що сама на свято у подарунок хочеш.
- Домовилися, - сказала Катя і поцілувала маму у щічку.
Кожна зайнялася своїми справами. Мама пішла прати, а Катруся продовжила читати книгу.
"Який великий світ! - розмірковувала. - Який дивовижний!"

- На килим можу я присісти,
Щоб цукерку смачну з’їсти? - пролунало в кімнаті.

Перед Катрусею стояв і радісно всміхався гном.
- Васи-и-илько! - щаслива дівчинка обійняла та розцілувала друга. - Чому тебе так довго не було? - запитала.
- Мандрував по світу я
Ой велика ж ця Земля!
Діткам скрізь допомагав
Вдячності - не вимагав! – проспівав маленький чоловічок. Вмостившись на килимі, запитав:

- Як ти тут без мене?
- У мене все добре, лише за тобою сумувала! – із задоволенням смакуючи солодкий подарунок гнома, відповіла Катруся.
- А що нового? Як мама? – хитро примружившись запитав Василько.
- От же ж ти і дотепник! – розсміялася Катя. - Я зрозуміла, що це ти тоді допоміг. - промовила. - Знаєш, тепер все інакше: мама весь свій вільний час вдома. Ми разом домашні завдання робимо, вона казки мені читає, а у вихідні разом, всією сім’єю, ходимо на прогулянки.
- От і добре, - посміхнувся щасливий гном.
- Зачекай, я зараз чаю заварю, - підіймаючись, сказала дівчинка. – Пробач, заговорила я тебе зовсім. Я швидко.
- Буду пити чай-чайок
Ще б до нього пиріжок! – радісно проспівав Василько, побачивши Катрусю.
- Є булочка з сиром. Хочеш? – запитала вона.
- Звісно, ням-ням-ням. Неси! – задоволено відповів гном.
Зручно вмостившись на м’якому килимі, вони, як і минулого разу, почали весело гомоніти. Василько розповів про свої мандри, про те, скільки всього побачив. Катруся поділилася тим, що останнім часом її так хвилювало: розповіла про свого однокласника Миколку.
_____________
ISBN 978-966-361-283-6
© Гуркіна Н.А., 2008