без назви

Ненавиджу те що люблять всі. Наприклад Пауло Куельйо чи як воно там, не разу не читала але вже не долюблюю, ну що я за людина така... Ось зараз їду у метро у вагончику шість людей зі мною, а того сраного Куельйо читають п'ятеро. Не знаю чого я так розізлилась потім вже зрозуміла що я таке зробила і сказала коли йшла додому з телефоном у руці. Рудий парубок досить приємний на вигляд, але неформальний хоча чому «але» всі нефори приємні, для мене насамперед. З чорними тінньми на очах, в чорній рубашці, не зачесаний. Короче мій тип, читав того Паула
- Та що ви всі двинулись на цьому-, я тикаю у книжку
Хлопець подивився на мене трохи здивовану, але я одразу зрозуміла що сподобалась йому
- Прівєєєт
У щось тут не так, але я не і далі гнула свою лінію, кажу:
- Хорошій піарщик був у цього Паула, що всі так поїхали
- Как діла??
Ууу, думаю треба ліняти, вже почала вставати як цей тип на забугорному шпрехати почав. Десь секунд десять я розуміла що це англійська. Ще стільки ж процесор згадував давно забуті файли з уроків в школи,в інституті та завжди п’яного репетитора. І нарешті почала розуміти окремі фрази «май нейм із Джек», «Айм фром Грейт Брітані», «Айм ....то зе май мазер», «Вот із ю нейм?»
- Кейт.- Відповіла я
Далі він полу словами на ломаному руському, полу жестами дає мені свій номер, а мій забиває собі у якийсь то коп»ютер, то мобільний, і виходить у руці зі своїм Пауло.

На наступний день дзвонить той Джек, і запрошує до кафешки, але згодом виявилось що то зовсім не кафешка, а пристойний ресторан. Знов зі своїми неформальними тінями, ну ніколи не скажеш що він з Грейт Брітані, здається що тусуються завжди зі скейтерами, п»є пиво з емо, а скупляється на секонді. Але тут він прийшов з якимось хлопцем, і я навіть трохи злякалась, але то виявився перекладач. Ми добре-мило спілкувались, сміялись. Я кажу:
- Де ти взяв ту книжку?
Він через перекладача відповідає «в готелі всунули почитати». Я подавила смішок.
- А чого це ти на метро катався?
- Ну як? Побувати в Кийові і не кататись на метро?
       Все складалось чудово, а головне дуже стрімко. Вийшовши з кафе, я помітила що сьогодні повний місяць, так все гарно. Мабуть під впливом якоїсь романтики ми поцілувались. Він запустив руку до мене у волосся, це так приємно. Перекладач, побачивши що більш не потрібен піймав таксі і поїхав, ми теж поїхали до Джека у готель. Там була найнеобдуманіша ніч яку я коли-небудь проводила з хлопцем, але водночас я розуміла як би час можна було перемотати назад я б не зробила нічого по іншому. Все було як в казці, як багато дівчат казали цю фразу, а за нею хтось додавав, але казка швидко закінчується. І той хтось був правий. Зранку Джека не було. І я не стала чекати його в номері, просто зібралась і пішла.
- Він такий милий,- казала я подругам.
- Забудь...-, відповідали вони кожен раз
І я забула...



Через рік.



Так картоплі купила, тре не забути про Анькін день народження. Що й треба? Як і всі подарунки я пішла обирати до Вов шопа. Купила суперську фоторамку, туди вставлялось декілька фот різних розмірів і вони рухались. Підходжу до продавця:
- Загорніть мен...ТИИ?
- Оу, Кетрін?
- Яка я тобі Кетрін???!!
- Ну і я не Джек...- хлопець трохи присоромлено але з іскрою в очах усміхався.
- Ну і козел!
Правильна відповідь, подумала про себе, розвернулась і пішла. І що я чую в наздогін:
- Повечеряємо?


Записую цю історію, щоб було що згадати, але нема чого дітям розказати))) А ось і мій Джек, себто Діма кличе пити чай. Так що я пішла