Вона малювала. Як завжди не щось, а почуття. Заважав тільки нервовий рефлекс. Вона кожні пів хвилини поглядала на екран, чи не з» явився він в мережі, чи не ожила його ава. Ава, і тільки вона могла жити в цьому не справжньому світі. Вона ж вмирала, і малювала це. Яке почуття таке і його відображення на папері, тому ще один зім’ятий клубок полетів на ліжко. Бо не можна було йти до смітника, вона на варті, вона чекає на нього. Одна зі всіма думками що переповнюють, але він цього не помітить, бо думки вони в очах. А її очі бачить тільки робочий стіл і ще один аркуш паперу. Одна з усім своїм теплом яке можна віддати тільки клавішам і олівцю. Одна зі своїм сумом, його ніхто не може розвіяти.
Маленьке повідомлення в правому куті. Чи полегшало від нього? Тільки на одну мить, потім знов розумієш що це не по-справжньому
зал зно-пластмасовий св т
© Copyright: Истеричка Миа, 2008
Свидетельство о публикации №208102700489
Свидетельство о публикации №208102700489
Рецензии
В її малюнках багато історій, почуттів, не сказати що шедеври, але є душа
Ксена Иванченко 29.10.2008 21:26 • Заявить о нарушении
Ксена Иванченко 29.10.2008 21:26 • Заявить о нарушении