Ранок

Лоскіт хвиль... ніжний прибій, смарагдове море, вранішнє сонечко й тиша. Прохолода, аж шкіру поколює наче голками. Прозоре небо й краєвид, хоч на картину малюй. Люди, люди, де ви є? Всі сплять.
 
Входиш у воду. Аж зуби зціплює, німіє все зсередини, страшно ступити ще хоч крок! Але окунаєшся, кілька поривчастих гребків - і вже далеко від берега, сам-один на цілому пляжі, лише ген-ген рибацькі човни. Пливеш, ніби риба-кіт, розсікаєш хвилі широкими змахами. А під тобою видніються стайки мальків, та медуз після вечірнього шторму поприбивало до берега.
 
Не страшно, і вже не холодно, вже не німіють руки, а почуваєшся, навпроти, свіжо, бадьоро! Наче переймаєш від моря його ранкову силу. Виходиш - і навіть не берешся за рушник, а вітаєш сонце стоячи. Cолон краплі збризкуєш на каміння, тіло здригається під легким подихом вітру, і відчуваєш власну життєву суть. Що ти живий. Що ти є.