Кажуть...
Що серцю дарує лиш щастя,
Воно буває палюче, стрімке,
Тебе ж розриває на шмаття.
Господи, як моє серце болить,
Воно більш не може страждати.
Душа розривається, розум кричить,
А може вже час помирати?!
І знов одна тиша, не чує ніхто
Як дівчина бідна страждає.
Не хоче робити повітря ковток,
Бо сили її залишають.
Лежить вона тихо і крапельки сліз,
Течуть по лицю, по підлозі.
Якійсь чорний ворон у душу заліз,
Вона ж опиратись не в змозі.
Коли цей біль вчухне, минуть вже роки,
І серце знов заспіває.
Співатимуть й пташки, розквітнуть гаї,
І знову все буде як в раї!
Єдиний мій, рідний, одне пам’ятай,
Що десь є маленька дівчина.
Як ніжно кохав ти її пригадай….
Мурашки пройшлися по спині.
Бажаю я щастя коханий тобі,
Щоб серце страждань не зазнало.
Твій образ житиме завжди в мені,
Бо з тобою кохання пізнала.
Папір вже скінчився і часу нема,
Писати тобі оці вірші.
Дихати важко, на серці зима,
А в душі залишилася ніжність.
Свидетельство о публикации №208111200682