ч. 3. Вiра Серця

ч.3.1. Віра Серця - Стрімка Дорога звільнення.

Дисципліна слова ІІ. Термінологія-скальпель.
Термінологія – ядерна зброя інформаційної війни. Термінологія потребує контролю, догляду, відчуття доцільності. Термінологічна легковажність неприпустима.

14.03 Современные государства обречены.Уже никакие меры обычности неприменимы для предотвращения трагического положения планеты.
Уже приблизило явь свою НЕЧТО поверх всех соображений Земли. Это нечто настолько же грозно для настоящего, насколько огненно-прекрасно для будущего…
20.03 Явление духа должно соделаться насущным явлением жизни. Иначе не может утвердиться новая раса.
О.Бердник, Пєснь Надземная.

Різних аспектів - можливо дещо розкинуто - ми доторкнулись стосовно питання духовного розвитку. Деякі моменти щодо зміни фізіології, відповідні зміни способу життєдіяльності – воно десь близько до певних „ноу хау” щодо тих питань, на які витрачають і гроші і сили багато людей. І в першу чергу багаті люди. Можливості здоров`я щодо гарантованого виключення хвороб серцево-судинної системи та онкологічних, подовження свого існування в певний життєвий цикл у тому ланцюгу втілень, включення механізмів творчого існування (вихід у стан просвітлення)... Хоча все це має отримати своє й доповнення і уточнення, бо носить ще характер занадто аматорського рівні осмислення... Це треба враховувати. Але оскільки інші дослідження не відомі, то у першому наближені можна це сприймати як постановку питання для більше узагальненого пошуку...
А зараз про те, що згадувалось часто та мало пояснювалось, що під цим розуміється – віра серця..
Поняття віра до мене довго не доходило, вже зазначав це раніше... Я не розумів, що означає це слово. І пояснення, які зустрічав в різних книжках, статтях – були для мене багатослівним набором фраз, які не сприймав. Вперше мені „прояснило”, коли я прочитав у О.Бердника в його останній книзі „Тайна Христа” визначення, що є віра..
Віра – то найвище знання, знання серця...
Тобто знання серця є те, що маємо розуміти під словом віра...
Взагалі, та книга О. Бердника – дивна книга.. В своєму житті я не зустрічав більше прозорого і чесного висловлювання думок щодо тих питань, які розумію як основні питання буття-життя..

Це визначення віри співпало з тим, що різними проявами накопичилось в моїй пам’яті із певними міркуваннями як власний досвід.. Не знаю, наскільки це сталось швидше як би мені хтось підказав розуміння слова „віра” в тому вигляді, як ми вже використовували в наших розмовах..
Але в силу саме такого шляху до розуміння, коли я розкрив для себе смисл слова „віра” воно зовсім поза якихось сумнівів зрозумілось як саме такого змісту..
Власне кажучи про що мова, якщо не дуже деталізувати оцей власний досвід...
Вже не дуже молодим бувши, мені потраплялись якісь дурниці про „астральні війни” з числа тих езотеричних писань, які у перепечатках гуляли по руках.. Або Кастанеда також траплявся якимись уривками – але якогось зацікавленого потягу не мав. І в повному обсязі так і не читав.
Однією із знакових в цьому напрямку для мене стала книга Джека Лондона „Звездный странник». Там є опис того, як певний герой навчився покидати своє тіло. Не знаю, звідки це взялось у Джека Лондона, але, як на моє розуміння, це був опис, за яким була не фантазія письменника, а певне знання із власного досвіду.
Мені цей опис пригадався через певні роки, коли отримав власні переживання. Воно не с першого разу осмислилось, коли це відбулось декілька разів. Причому ніяких спеціальних вправ я не робив. Як спонтанний запуск певного механізму.
Спочатку, перші декілька разів, то сприймалось за якийсь дивний сон. Справа в тім, що тут відбувалось своє накопичення певних відчуттів, переживань, поки не стало зрозумілим, що тут якась однаковість. Відбувається повторюваність.. І роздумуючи над тим, що я відчуваю, мені пригадалось оте описання у Лондона. Як його герой навчився покидати власне тіло і які відчуття його охоплювали...
Умертвляння власного тіла, починаючи з пальців ніг і вверх... І були там дивні слова, що найважче – це перебороти свій розум аби зупинити серце... Не злякатись цього зупинення...
При цьому були надані відчуття, які дозволили мені зрозуміти, що тут є щось схоже із тим, що відчувалось мені. Це стосується того, що цілком явно відчуваєш як починає збільшуватись руки, ноги, все тіло, наливаючись якоюсь теплою важкістю...
Чому перші рази сприймав як дивний сон – оскільки то відбувалось у момент, коли лягав заснути.. На третій чи на четвертий раз, коли вже певним чином отримав звичку до цього явища, стало зрозуміло, що це не є сон, а якийсь інший стан.. Наче засинаєш але несподівано провалюєшся в інший стан..
Оскільки це почало відбуватись без якогось мого власного розумового бажання, то основні переживання стосувались саме отих відчуттів - як збільшуються руки і ноги, починає пульсувати гаряче і велике... і ти починаєш кудись летіти.. Дивні якісь різні бачення.. А потім зриваєшся і, відчуваючи наче якесь падіння через якусь темну зону, – вихоплюєшся.. Серце колотиться і трохи з подивом відчуваєш себе у власному тілі..


Набирання певного досвіду оцих переживань-відчуттів через певну кількість, дозволило якось точніше усвідомити, що відбувається. Тобто коли випадав наступний момент, то вже з більшою спостережливістю мав можливість відслідковувати, що і як відбувається. Більше детально запам’ятовував поступовість та подібність певних перехідних моментів..
За таким власним досвідом отримав деяке розуміння оцього виходу із тіла.. Як першопоштовх - після отого набухання, збільшення розмірів - зміщення із тіла відбувається в бік тімені – як невеликий зсув... ще на лінії тіла, але вже за його межами.. потім повільно підіймаєшся над тілом – було навіть, що бачив своє тіло під собою – а після відбувається рух ногами вперед. Спочатку повільно але із прискоренням... Спочатку ще відчуваєш, що рухаєшся ногами все швидше... Але в цьому прискоренні фактично зникають відчуття рук-ніг-голови, і вже наче в якісь оболонці кудись виносить вгору чи.. Воно якось по різному і для мене мало керованим чином відбувалося...
А коли, в силу, мені й до сих пір, не зрозумілих причин, - зриваєшся чомусь... кидає вниз – відчуття саме таке, що кудись провалюєшся вниз.. інколи чутно якийсь свист.. відчуття якогось пролітання скрізь темний прошарок – так завжди наприкінці... потім відчуття як втягуєшся у власне тіло –втілюєшся - і вихоплюєшся із цього стану.. Схоже як прокидаєшся зі сну. Серце б’ється сильно.. калатає наче після якогось навантаження, гулко та сильно..

Досвід таких переживань, накоплений з тої, не дуже великої, кількості разів подібного виходу із тіла за певні роки, не викликає у мене сумніві, що це інший, відмінний від сну, стан. Цей досвід набирався на протязі декількох років. Для мене це не кожної ночі відбувалось, достатньо рідко і завжди неочікувано... Можна було б ще деякі моменти з цих переживань додати, але це не має значення для того, про що хочеться повідати..
Справа в тім, що по мірі того, як цей процес набирав все більше усвідомленого характеру, у певні моменти таких випадків я зрозумів, що значить – розум лякається, а серце – вибухає, відкидаючи оте зупинення свого биття.. І скидаєшся, сахаєшся цієї можливості звільнитись - так і не відірвавшись від тіла – а серце тріпоче.. перегукується, озивається якимось ображеними тонами оцих гуків-ударів по барабанним перепонам у вухах..

Чи не чуєш як веселий барабанщик б’є щосили в свій веселий барабан?.. –пам’ятаєте була така пісня. Вона, як на мене, дуже відповідає тому, про що барабанить серце у такі хвилини, коли не повірив у знання власного серця...

Лякаєшся оцієї миті зупинки биття і серце зривається...
Віра серця.. Віра це знання серця.
Коли у тебе перебивається це знання серця тим страхом перед „смертю”, яке отрутою сприйнято було твоїм розумом від узвичаєного... усталеного уявлення що побутує у загальному мисленні.. Коли лякаєшся довіритись цьому знанню серця – все переривається..
Саме коли я прочитав у Бердника це визначення щодо віри – воно зразу у мене поєдналось з оцим переживанням, коли ти лякаєшся призупинці биття серце, твоє єство жахається через полохливе передчуття незворотності зупинки серця... – і тебе не відпускає із тіла.. Єство не відпускає сутність у лякливому пручанні..

Здається, спрацьовує недовіра розуму до знання серця... Перехід єства у стан покійного перебування – лякає можливістю остаточності такого стану, не повернення сутності.. Стан покійного перебування тіла – це не стан сну, і є тут своє пояснення у звично зрозумілому – покійник..
Серце знає.. але ти не довіряєш власному серцю.. Отруєння власного розуму загальним страхом перед словом „смерть” – не погоджується в якусь останню миттєвість із серцем, лякається його зупинці.. І серце вибухає, наче у гніві за це боягузтво.. У Праведному гніві, що рабське, тваринне перемогло потяг до звільнення.. Обірвало спроможність осягнути та оволодіти механізмом такого звільнення сутності від цієї тимчасової тілесної оболонки (отого „болвана тілесного” за Г.Сковородою)... Спрацьовує жалюгідне - подібне отому відомому „своя сорочка ближче до тіла” – своя оболонка тілесна ближче до душі... Схоже на щось таке...

Власно кажучи, думаю, цілком зрозуміло, що поняття „душа” – це стан перебування сутності саме у тілі, єстві. Хоча в розумінні невід’ємності станів існування сутності за варіантом: буття-життя – поняття „душа” надає не зовсім точне визначення. Душа – це стан сутності, коли є дихання, тобто відноситься до уявлень, що означається як – життя.
Стверджуючи.. а точніше, повертаючись до усвідомлення наших предків щодо існування Праві та Яві - зрозуміло, що поняття Буття та Життя мають свою відповідність саме з цим..
 Тут є своє питання, чому саме поняття „душа” так посилено застосовують як у загальному вжитку, так і у церковному вжитку певних понять-термінів. Чому таким чином окармлює церковна служба паству...

Але сам факт, що воно спрацьовує – здатність сутності із стану життя переходити у стан буття і назад - і не один раз – свідчення, що є це знання серця.
В цьому – усвідомлення ідеї нового Способу буття-життя.. Коли ми говорили, що особистість не має „спати” – це псевдо природній стан, це сурогатний стан саме через пороблення Духу.. Оте гасло: не спати і не їсти – ось перспектива справжнього духовного розвитку. Це та Дорога, на яку має вийти і рухатись Воїн Духу, якщо в серці його козацький дух живе..
Тому, відповідно, і є Дорога серця – вона саме туди веде із стану життя у стан буття..

Власне кажучи, це і все, що маю можливість розповісти щодо того, що у даних теревеньках визначав як Віра Серця на Дорозі звільнення від рабського існування..
Все подальше – вже з розряду: „по мотивам” сказаного.

І тут - що значить поняття: віра, вірити, довіряти.. між іншим: імовірність, достовірність - як терміни у „теорії імовірності”..
Ми дотикаємось до того, про що вже згадувалось – питання переосмислення понять.. Це справді принципово важливе питання.. У попередніх наших розмовах були надані дещо розгорнуті варіанти, як звичні поняття „розкриваються” у нових смислах. Перевертаючи звичні уявлення.. Достатньо часто саме „перевертаючи”, а не просто уточнюючи.. Той певний „концентрат” прикладів такого переосмислення було взято з тих незначних напрацювань, які були підготовлені для деякого пояснення в межах викладу уявлень щодо національної ідеології до питання „Основні духовні орієнтири”. Як духовні основи Орійської ідеології.

Поняття: віра - там лише згадується як одне з тих слів, що підпадає до тієї методології „розкриття” слів-понять.. Що ж до нашої нинішньої розмови – тут своя специфіка..
Власне кажучи уже мавши такий досвід переживань, вже зустрівши формулу О.Бердника щодо віри, яка прояснила мені зміст отих моїх переживань та „коливань” серце-розум між буттям та життям, - лише після цього для мене висвітлилось, що поняття віра, вірити – утримують в собі як основу поняття Ір..
Це по-різному можна трактувати, але чомусь у таких випадках сам схиляюсь до того, що розумію подібне як... якщо не тупість власного розуму, то тугодумність – однозначно..
Що називається не один раз це втрапляло в очі, крутилось свої місяці, а схоже й роки, поки не побачив.. очевидного, що називається. Хоча воно не є особливою властивістю, скільки маю змогу спостерігати за іншими, але це не втішає..
Є тут своя цікавинка, яка характерна для для всіх і в самому собі її побачив коли.. Примітизоване особисте мислення в силу певних загальноприйнятих установок, які несуть схиблене розуміння, задають помилкове спрямування думкам, заплутують мислення. Причому, тут різні варіанти, але один з них.. Більшість люблять і часто промовляють, як прийняту певну мудрість оце: ”Повторение - мать учения.” А цікавинка у тому, що – насправді - це не повний варіант цієї крилатої мудрості. Повний варіант: „повторение – мать учения, утешение дуракам.”
А тепер задумуйтесь, а чого у загальному застосуванні, на побутовому рівні, - саме такий скорочений варіант набув начебто завершеного вигляду?.. Свій сміх від цього, але й своє пояснення того стану як суспільного мислення, так і особистого.
Так ото і я не один раз натрапляв, читав.. щось думав при цьому, не без того.. коли зустрічав на зразок: „Вирій, який по-іншому є Ірій..”, „Ірій (Вирій) місце, куди за давніми уявленнями улітали праведні душі померлих..”

В сучасній різній літературі частіше використовують поняття Вирій. (Взагалі, така цікава особливість – у різних сучасних виданнях найчастіше використовуються – чомусь! – таки форми щодо подібних понять, які можна назвати найменше точними. В кращому разі більше точні варіанти надаються у дужках чи зносках. Але таких джерел – меншість..)
Зрозуміло, що це перетворення у слово певного вислову, а саме: в Іру. Взагалі слова вирій (вірій) і віра є одного часу утворення. В цьому розумінні, поняття: вірити – утримує в собі значення вислову: в Ір іти ; віра – в Ір-є..
Так я осмислив до того мені незрозуміле слово в-Ір-ити.
 
І маючи певне власне зорове бачення – не думаю, що це мало кому знайоме – коли закриваєш очі в темряві, дуже часто бачиться конусоподібне насування з якогось віддаленого джерела світлих концентричних ліній. Так зображають чи радіо, чи телехвилі у певних рекламних картинках.
І коли у книжці Бердника я побачив світлину зоряного неба, зробленого фотоапаратом, що був націленим на Полярну зірку при подовженій витримці – то оцей Вирій настільки очевидним постає.. Подоба тим коловоротам на воді, водовертям.. Що стає зрозумілим, що отримане за допомогою фотоапарата – просто є підтвердження того, що давні - наші предки - бачили це в інший спосіб і знали цей вигляд. Бо Слово про це свідчить..
Без використовування якогось пристрою мали змогу бачити і розуміти – куди це спрямовувати має сутність аби в Ірій йти.
І Ірій - то не є Ра-є..
Бо Слово нам Рідне про це свідчить.. Які ще „наукові” докази і яких науковців із земель чужинських нам треба ще свідчення. Та ще й при тому, що для них традиція свого Рідного слова передує над всіма іншими традиціями. Оті „науковці”, про яких ще Шевченко писав : „німець прийде – ви моголи..”. Інші приходять навчителі – ви варяги.. Як і сучасні науковці, якщо зважити з якої національної точки зору вони полюбляють вкручувати саме своєрідне бачення під словами „для украинской науки представляется..”
Дозволю тут більше розширену цитату з О. Бердника про те, що згадував: „Марно шукати відповіді у тих чи інших книгах. Книги – лише знак мислі тих людей, котрі пройшли перед нами. І якими б вони переконливими та логічними не були ті думки, якщо вони не запалять наше серце і воно не спалахне, - віра не прийде, не засяє в шукаючій душі.
Але що таке віра? Невже лише почуття, що не потребує підтвердження? Тоді вона буде смішним забобоном.
Віра породжує вірність. А вірність вимагає найвищого доказу – відчуття незнищимої реальності того, в що ти віриш.
Відтак, ВІРА – ТО НАЙВИЩЕ ЗНАННЯ, ЗНАННЯ СЕРЦЯ.
Так ми приходимо до висновку, що віра – результат досвіду життя..”

І ще дещо стосовно оцього досвіду життя. Це дуже справедлива думка, що вичитати у чиїхось чужих думках власне розуміння – марне сподівання. Хоча й працює закон: кількість переходить в якість, але... Не для сучасного стану життя - саме у розумінні швидкоплинності років, які отримує сучасна особистість для існування на рівні „вже знаю – ще можу”... Якщо уявити, що особистість отримає можливість років 150-300 навчатись чужим мудростям, які накоплені були людством, навчатись аналізуючи та співставляючи – а наступний період свого існування – здійснювати те своєрідне, особисте розуміння, яке має у нього виявитись у ході того його періоду засвоєння „мудрості віків” – тоді можна було б говорити про доцільність та спроможність такого методологічного підходу... Сучасне життя та той напрямок суспільних зусиль дозволяє думати, що цей шлях практично не має перспектив для реалізації..
Тому за викликом часу постає питання щодо того, що в силу певного власного життєвого досвіду набуло для мене саме такого смисло-змістового вигляду: в-Ір-іти.
Тобто перебуваючи і в Яві (стан життя), і в Праві (стан буття) ми маємо спрямовувати свою волю та сили аби в Ір іти..

Сучасне людство практично закрите для якогось осмисленого розуміння стану буття. Питання отримання досвіду – це питання соціальної важливості, про яке... Воно взагалі не розглядається, воно виглядає не те, що якимось третинним, а зовсім не важливим у порівнянні з тими, про що гомонить з усіх усюд: про ціни на газ, нафту, чи запрацює Рада, та які співвідношення сил між якимись вітями, юлями..
Життя мушок-дрозофіл має такі ж інтереси та турботи – психологія одноденного створіння буяє у суспільстві. Оці прояви – урвати собі наряди: від „вітона – нінарічі” ексклюзив... витребеньки-цяцькі: алмазні прикраси, годинники, мобілки... яхти, віли, машини, літаки.. наїстися чимось таким, що не знамо що, та все такого перепробувати... однієї „курки по-пекинські” спробувати як її готують і в парижах, і в ньюйорках, на багамах.. не кажучи вже про Пекін..
Ескалація нескінченого споживання – дурна нескінченість..

Що, як на мене цікаво, то оця затьмареність суспільним інтересом – вона гальмує особистий розвиток, можливість зробити наступний крок... Навіть, коли цей наступний крок, здавалось би, вже зовсім очевидне і, навіть, кроком його називати не можна.. З особистого досвіду, скажімо про поняття: вірші.. віршування. Здавалось би в силу отих вже з’ясованих понять та уявлень мав би майже зразу додуматись стосовно того, а який зміст утримується у слові – вірш.. А, насправді, навіть не хочеться точно з’ясовувати, скільки.. і не місяців, здається, пройшло, поки не впало в око, що „віра” та „вірш” є словами з одного смислового значення.

Стан в-Ір-шування як форма земного спілкування з Іром (Ір-УМ) - це розуміння присутнє – фактично, в неприхованому вигляді - в самих словах "вірш... віршування". Тобто цей зміст „криється”, але в достатньо ясній формі аби явно це зрозуміти... Здавалось би..
В Ір шування. Думається, що шування, це не просто шанування. Оце знайома форма слова-поняття. Тобто утримується трохи інший та, здається, також ясний смисл - сування (про-сування тощо). Це дозволяє думати, що в понятті віршування саме такий зміст "вхоплено" і зберігається: „в Ір сувається” особистість, а потім саме отакою формою відбувалась передача знань. Віршована мова - розумілась як результат такого шування туди... І певна річ як шанування того, що звідти нам передається і ким надається. Думається, саме волхви - це їх було головним заняттям: в Ір шування. Але не "поетами" вони були, задля гонорарів віршуванням займались, задля кількості поетичних збірників та популярності серед читачів...
З такого кута зору можна побачити - в „куди” ми впали... Певні роздуми щодо площинного стану „наукового знання”, про які раніше була мова, у порівнянні із цим – дозволяють зрозуміти, що це „впадання в заземлену свідомість”, яка набуває характеру незворотної спадковості - тобто ідіотизм, не як брутальне слово, а як клінічне визначення – воно має загальний характер...
Справді, це настільки очевидне розуміння що мається під поняттям в-Ір-шування, що не можна не здивуватись, що цього ніхто не вбачав із тих, хто про Ір знає, хто займається психолінгвістикою.. Хоча трактування цього явища – віршовані тексти, - як "голос космосу" та інше - загалом відоме. І не один раз повторювались такі словесні пасажі. Різними „прорабами Духа”..
Виходить українське слово оте все розуміння, осмислення тримає в собі? Як народну традицію слова. Візьміть подібне поняття у іншій мовній традиції – в якій мові наявна можливість такого прямого розв’язання певного „вузла таємничості”.
Даруйте за бідність освіти, але з мені відомих мов приклад.. Візьміть варіант: стихи, стихосложение, - чи надають вони ту можливість прямої дії для пізнання зв’язку існуючого в Яві (життєві поняття) з поняттями, які долучають до уявлень Вишнього світу.
Чи доступна тій людині, яка - як сучасна російськомовна особистість із вихованням у Росії - знає лише поняття „стих, стихосложение” (тобто і не чула ніколи, що таке „вірш, віршування”) отримати те логічне розуміння, про яке ми ведем розмову, разом із словами „вера” (а не „віра”) та у взаємозв’язоку із поняттям „Ирий”.. Відчуваєте, як подібна мовна розбіжність розсіює можливість зрозуміти. А в українській мові навпаки – ефект фокусування..
Думається, якщо взяти інші мови - ту ж англійську – то там не тільки ефект розсіювання буде спостерігатись в ще більшій мірі, але й.. ідейні різна спрямованість. Оті ж приклади щодо традиції та смислів понять: Біг – Бог – God..
Пригадуєте, у одній з минулих розмов, для подібного ж порівняння, згадували поняття „воздух” в традиції російської мови. Стосовно назви сузір’я Віз та уявлення щодо Воза-Дух як передуючого поняття, яке з часом перейшло у формат Святий Дух.. Точніше, Свята-Га Духу.. І певні свідчення про сім зірок Воза стосовно тих же пророцтв про Майтрею, а також в Апокаліпсисі..
Те ж саме і щодо відповіді на питання: а яке Ім’я Отця Вишнього ми знаємо? Який народ в своїй мовній традиції зберіг це Ім’я, тобто пам’ятає і знає?..
       
Це все приклади, що дозволяють зрозуміти оцей ефект „прямого розуміння” як спосіб „очевидності доведення істинного знання”, який саме в українській мові утримується і наявний в тому вигляді, як не в якій іншій мові.. Коли і не треба багато роздумувати, аналізувати - слово предків, практично, напряму дає пояснення та розуміння.. Причому більше і точніше, чим ті багатослівні статті літературознавців та сучасних „відомих піїтів” щодо поетичної творчості (отих "прорабів духу" - хоча нині вони не так на слуху вже)...

Оця понятійна розбіжність у словах за різними народними традиціями збереження смислів Слова – це поле, на якому слід відшукувати істинне знання. В цьому розумінні саме сучасна українська мова зберегла в своїй традиції мовлення ту первісну ясність форма-понятійність, що має виступити як головуюча основа саме інтелектуальної ваги – оволодіння істинного світоглядного бачення-усвідомлення...
Дозволю собі висловити певне передбачення... Пророцтво, хоча й не пророк Самуїл, який кувалдою вагон запустив „із митцями”...
Якщо не заститься, не засліпиться Білий Світ..
Для справді інтелектуальної особистості будь-якого народу українське Слово набуде першочергового значення для саме духовного пошуку та знаходження своїх відповідей для основні питання його особистого буття-життя. В цьому причина того міжнародного значення саме української мови, яке має реалізуватись в розпочатий вже історичний період розвитку людства..
А те, що під таким кутом зору „ніхто ніде не гомонів ще”, хоча виклик епохи – звільнення від рабського стану мислення, включення на якісно новому рівні духовної потуги як особистої, так і суспільної – це вже не з „близького майбутнього”, як люблять зазначати, правда під виглядом „про страшний суд”.. Відлік цьому вже розпочався.. Оті слова О. Бердника на початку – то була фіксація давня.. Тоді ще було справедливо казати про це, як про певну наступаючу подію. Зараз ми вже не „на порозі” – ми вже переступили цей поріг..


Справді, слово "віршування" - дозволяє зрозуміти, що це не просто складання слів аби були рими та певна ритміка.. В цьому традиція прояву того, що ми називаємо красою... а „дикі греки” визначали – гармонія.. Ми маємо певну втрату цього стану, хоча сама ця форма - вона підтримує саме оцей устрім у Вірий, як кажуть нині.. тобто ув-Ірій... Тут є про що і подумати ще, і обговорити...
Так поняття "вірш" пов’язаний на моє розуміння з образом-поняттям Ір.
Коли дехто твердить, що Ір (в якому Править Ор - Отче наш) це слов’янський Рай - то просто не розуміють Слова.
Рай, тобто Ра-є - це одне місце перебування... а Ір, Ірій - це куди закликав Буде Готаман..

Ось таке ЗНАННЯ СЕРЦЯ винесено, як то кажуть, на порядок денний даного історичного періоду розвитку як для українського народу, так і взагалі для всіх народів.. Як планетарне питання.. Не усвідомлення цього породжує... Ми бачимо і чуємо, що воно породжує, і що перед нашими очима розігрують як „політичне життя в країні та у світі”..

       Співаночка женчика-бренчика

~:-{) ідучи по Дорозі Кохання з підтанцьовуванням.. ~:-{)

Кожної миті голоси - нам озиваються,
Кожної хвилі всі світи – там усміхаються..

Нащо ходити по землі – світ оглядаючи?
Щастя шукать на чужині – долю лякаючи?

Зірка до зірки промовля – наче зітханіє..
Наша душа сама співа – світ для коханія..

Якщо шукаємо красу – якщо шукаємо –
Тихе вітання Голосу – почути маємо..

Босими ногами ходить – стежкой росистою..
Пісней кохання веселить – най голосистою..

На білий світ завжди дивись – як на те сонечко..
Якщо любити – то любить – до саме донечка..

Де не буває зустрічей – щось не збувається..
Де забуваються слова – все забувається..

Щастя ходити по землі – світ оглядаючи..
В кожній краплині пісня звучить – чиста, сіяюча..

Пісня кохання по вінця – не озираючись..
Кожної хвилі почуття – не забуваючи..

Якщо вже пить - то край вінця – хай наливається..
Коли вже бить – то до кінця – хай пам’ятається..

Долі миттєвості-квітки – весь світ заквітчаний..
В кожному слові як стріла – є своє свідчення..

Ти не цурайся лЮбити – та й ще кохатися..
Бо не буває згуби той – щоб так боятися..

Там де стрічаються світи – там мить народження..
Мрії збуваються твої – дай лиш погодження..

Коли настануть холоди та вітри буйніє –
Ти розсмієшся навкруги – які дошкульні ви!..

Бо моє слово в кожну мить – хай вередується! –
Тебе пригорніть, захистить – і все відбудеться..

Ти не лякайся полюбить – та ще й кохатися..
Бо не буває іншого – щастя дізнатися..

Кожної миті голоси - нам озиваються,
Кожної хвилі всі світи – там усміхаються..

~:-{D якщо не відчувається радісність лету-руху від життєвих кроків на власному життєвому шляху - співається багатократно за принципом пісні „У попа була собака...” – поки не з’являється відчуття радості птаха у ширянні-літанню в синьому сяйві височини – зоряного світу ~:-{D