***

І став посеред світу маленький хлопчик, що хотів
Знайти свою маму, страх охопив його душу!
І йдуть повз хлопця жорстокі дядьки і кривляться йому у слід.
Бо не зазнали такого горя ще з ранніх років.

Ні, щоб допомогти стати і спитань
А мале стоїть з вилупленими очима і плаче, жалісно так і боляче.
Перед ним сміється весь світ цей божий.
Впав...і враз зіпявся на ноги - ні нема нічого милого серцю дитячому.

І ніяки забавки чи іграшки не тривожили його думку
А лише думка про матір, найсвітліше і найріднідніше з світил.
Маленький комок - це людина? Звідусіль беззахисна сидить?
А той, чи сей думать лиш про себе? Чи підступний, чи злодій, чи
зневірений у всьому чоловік не підійте?

Марно сподіваннями єдними живе ця дитина, та що з цього вона має
Ще більшу біль у серці, тому і плаче так голосно
І хто не пройде - той і кривиться, від дитячого плачу, що просить руки спасіння, посеред жорстокого цього світу.

Та на диво, цей хлопчик не занепав духом, вірив у що зворотнє до свого становище, у радість, приємний сміх та затишок...біля матінкового серця.
Він почав усміхатися, сльози лилися по щоках.
 Та не від горя, а від божого відчуття незвичного.

І він дочевся свого, був нагороджений за витривалість
За тяжке страждання і ганебну до нього поведінку людей
Знайшла його мама, за покликом серця, путь їй вказувала сама любовь
До свого чада, до своєї частинки душі!



       22,10,08