Божевiлля

"Такого місця як Божевілля немає ніде" - мовив посивілий юнак.

Він коротко посміхнувся кутиками зелених очей.

Вони були добрі та мудрі. В його зовнішності було щось від античності...

Зненацька дивне відчуття ніби то я знаю цього хлопця охопило мою свідомість...

Десь в глибині єства неприємне, холодне, пропасницьке почуття почало повзти вгору по

хребту,  добираючись до лопаток...

В браму свідомости почали стукати якісь скельця віддалених споминів. Закрутився

калейдоскоп кармічних марень...

Я зустрівся з Ним поглядом і втопився в його бездонному зелено-синьому озері...

Це був безмовний діалог двох душ, які розлучилися дуже-дуже давно...

Слова стали непотрібними. Земля перестала обертатися, Час відпустив нас на часину...

- Метью - сказав я, посміхнувшись - Ти - Метью!

- "Такого місця як Божевілля немає ніде" - посміхнувся Він у відповідь - Я  тому тверде

свідчення!

- Як довго ми не бачились, з тих пір як я пустився у Подорож? - запитав я його

- Сім років, а може сім віків, я достеменно не знаю.

- Яка власне різниця. Чи  ж не ти говорив, що просторо-час є лише ілюзією,

що намагається зловити хвору душу?


Він випустив з очей зеленаву хвилю і ніжно торкнувся моєї руки...

Ми прошепотіли одночасно як мантру слова -"Такого місця як Божевілля немає ніде" - і

зникли в черговому Сні Метелика...