Як Небо почало писати листiвки своiм друзям

Буває так, що Небо відволікається від своїх небесних справ і з цікавістю розглядає землю.
А там...
Знову ще один лист падає в поштову скриньку. Маленький папірець, на якому чорнилами пише „Привіт”.
«Дивина та й годі, - лагідно усміхаючись і дивлячись униз думає Небо. – Які чудні ці люди»
Одного дня Небо, спостерігаючи за тим, як у поштову скриньку падає лист, засумувало.
«Що зі мною, - здивувалося Небо. – Чому я більше не радію, стежачи за дивацтвами людей?»
Так і не знайшовши відповіді, Небо продовжило котити велетенську  сонячну кулю.
День, другий, третій...
- Чому про мене ніхто не згадує? - на четвертий день запитало в себе Небо. - Чому ніхто не пише листи?
Хмаринки перестали гратися в хованки й з подивом поглянули на велетенського друга.
А Небо продовжувало розмірковувати:
 – Як так, що ми: Сонечко, Місяць та Зорі - не спілкуємося між собою? Ми ніколи не пишемо один одному листи, не вітаємо зі святами... А ми ж друзі! Для цього потрібно лише декілька хвилин, але наскільки важливо знати, що про тебе пам’ятають!
І, взявши до рук сонячний промінчик, Небо почало писати друзям листівки. На білих мереживних хмаринках сяяли золотисті побажання: „Гарного Вам настрою. Приємних хвилин і добрих годин. З любов’ю, Небо”
Маленькі листівочки Небо розіслало друзям. І відповіді не забарилися. „Гарного тобі дня, великий добрий друже”. „Казкових сновидінь тобі, Небесний краю”. „Радощів і тепла тобі, Добра Блакить”...
З тих пір небесні мешканці, як і люди, теж пишуть один одному листи. Адже невеличкий конвертик, у якому чорнилами написані слова - це не просто листівка, це – увага!
А ти написав сьогодні своїм друзям хоча б декілька слів?