Людина

               
 Наполегливість і впертість
Людина – бож’є створіння, так кажуть. Тоді Бог повинен наділити людину такими рисами, які визивали би тільки повагу та зацікавленість з боку іншій людей. Такий собі еталон мудрості, вченості й доброзичливості. Але це не так. Напевно, потрібні різні боки людської чесноти, щоб вона могла увійти у цей світ, зрозуміти його, вписатися у це життя багатогранне й дивовижне. Ви питаєте мене, яка ж різниця між наполегливістю та впертістю?
Коли я чую слово впертість, то мені спадає на згадку такий собі сіренький віслючок. Ще дуже молодий з кругленькими боками, тоненьким веселим хвостиком та прозорим безтурботним поглядом. На віслюкові якісь мішки з обох боків. Біля тварини господар, який спочатку миролюбно, ласкаво, потім роздратовано, пізніше з гнівом тягне за мотузку. Йому потрібно доставити товар на базар ще до світанку, не запізнитися на розпродаж. А віслюк не розуміє, чому треба поспішати. Він ще не їв свою морквину, не пив солодкої прохолодної водиці, а ще і спека надворі або лютий холод. Чого вам треба від нього? „Не хочу йти, та й годі!” – думає про себе впертий віслюк. Що йому до хвилювань господаря!
Іноді я сам себе питаю: чи не схожий я на того впертого віслюка. Не тягнуть мене мої батьки за ту ж саму „мотузку”, щоб я вчився чи виконував потрібну роботу? Адже вчитися – це моя праця. Попереду життя, його за мене ніхто не зможе прожити, тому всього треба навчитися самому. І з радістю позіхаю: „Ні, я не схожий на віслюка! Хіба трохи впертий.”
А які ж асоціації спадають на думку із словом наполегливість? Зовсім ще маленьке білокуре дитя з рожевим щічками, коли воно ще не вміє ходити. Але ось мить: малюк став на ніжки, які тремтять, зробив перший крок, другий і впав. Посидів. Знову став, ще зробив крок... Йому не боляче, коли він падає? По – різному буває. Але він знову і знову засвоює урок, поки міцно не буде триматися на ногах. Все, чому ми навчаємось або хочемо отримати від життя,  потребує не дитячої забавлянки, а важкої роботи іноді приємної, а іноді навпаки.
Наполегливість – це дійсно божій дарунок. Скільки треба докласти зусиль, щоб дійти до поставленої мети. У цьому світі ніщо не приходить до нас само, не приносять досягнення на золотому підносі добрий дядечко - чаклун. Все наробляється важкою працею. Але як солодко отримувати плоди від своїх зусиль. Іноді всі зусилля марні, хочеться плакати від образи, все покинути і забути про цю справу. Тоді на допомогу мені приходить та сама наполегливість, якої мене навчили мої батьки. І все спочатку! Не треба лякатися та кидати те, що з першого разу не принесло результату, борись до кінця, поки не засяє венець твоєї справи! Виховуй свою наполегливість! Не будь сіреньким впертим віслючком!