Роздiл 6

                Розділ 6

 Вогонь хвилювання  в душі Ленгарія згасав, він почав повільно спускатися вниз.  Було видно, що його тіло починає змінюватися на природний людський вигляд, і через мить він повністю перетворився на самого себе.  Довкола була знайома місцевість, він виявився біля моста, освітленого вуличним ліхтарем.

- Ну, ось і забавно, зараз піду до Фіке додому, це поруч, пройти по вулиці й повернути направо, ось тільки не можу зрозуміти, чому ноги так ниють, напевно, ще раз хочуть зрадити мене - подумав Ленгарій і повільними кроками пішов до друга, якого не бачив уже досить давно, сидячи в похмурому, і холодному полоні.

 Відчуваючи сильні болі в колінах, він усе ж таки, витерпівши муки, підійшов до воріт Фікиного дому, біля якого побачив знайому машину темно синього кольору.

  - Дивно, чому дядько Вірсан так пізно гостить у сестри? - подумав Ленгарій і, відчуваючи радість, що він урешті-решт виявиться в теплому приміщенні. Ледве чутно він постукав у маленькі залізні двері  воріт. Проте ніхто відразу не відгукнувся, хоча в будинку  горіло світло. Раптом почувся скрип старих дверей, хтось, ніби прагнув таємно поглянути, хто ж навідався в таку пітьму.

  - Хто там – сказав тихий голос.

  - Це я, Ленгарій - ледве крикнув він, повалившись на ворота від слабкості.

Слід було йому сказати це, як із будинку вибухнули радісні звуки. Першим вибіг Фіке.

  - Де ти був, що з тобою сталося? Я не вірю своїм очами.

 -  Це все Чаруд, далі розповім детальніше, лише зараз допоможи мені піднятися. 
 А так, звичайно, друг - Фіке підхопив його за руки, а з будинку їм на допомогу вибігли інші.

 Ленгарій сів на крісло, а мама Фіке швидко побігла на кухню.

- Так, що сталося, а головне як ти звільнився, тобі, напевно, хтось допоміг? – почав Фіке й поглянув на Лодо, який намагався, як найкраще розглянути нового друга.

- Фіке, а хто цей хлопець?

- А ти про Лодо, це мій друг, і не лише мій, а загальний. Він безпосередньо причетний до всіх фантастичних подій, але давай краще розповідай, де ти був,  як звідти вибрався.  Не переймайся моєю квапливістю, з Лодо ви подружитеся, він наша єдина надія.

 - Надія, на боротьбу? – довідався Ленгарія - я не хочу, щоб зі мною траплялося подібне, що сталося сьогодні. Фіке, ти мене знаєш, я не переношу труднощів.

- Ленгарій, досить патякати про свою слабкість, краще скажи, де ти був.
-
Ленгарій насупив брови, так його образили, він був крихким і чутливим хлопчиком, йому, ні до чого хвилювання. Він віддихався, сидячи на дивані й жуючи смачну скибочку бутерброда, заспокоївся, зрозумівши, що йому не загрожує небезпека, і почав говорити. 
- Я достовірно не знаю, як опинився в темній, холодній печері, але хорошу пам'ятаю, як великий, страшний і завжди злий чоловік питав мене, де ви знаходитеся. Через його грізні наміри, мені ставало все страшніше, я не можу до цих пір зрозуміти, що все це означає, хто ти - він дивно поглянув на Лодо - що ти тут робиш?

Фіке ніби підтримав його, адже точної відповіді на це питання сам толком і не знав.
А Лодо спокійно став пояснювати всім присутнім своє існування в нашому світі й, не забув висловити неприязнь до Чаруда.

- Я не із цього світу Ленгарій, я попав сюди не по своїй волі, а із-за Чаруда, тієї людини, яка катувала тебе, він у всьому винен, і йому, треба… в принципі по дякувати, що я знайшов вас, але насправді, він зробив згубний учинок, що загрожує не лише йому самому, але й тому світу, звідки я прибув, щоб захистити вас від нього, і його прибічників.

Ленгарій нічого не розумів. Він знаходився ніби в трансі від таких слів про інший світ, казкових істот, загрозі, які вони можуть принести. Але духа він запам'ятав надовго, і те, що той зробив для нього, буде вічним доказом існування частинки добра в серці злого.
. Він не бажав чути подібної мови й про духа, тому почав його захищати.

- Мене врятував дух, слуга Чаруда, пожертвував собою. Ну як ви здивовані? – усміхнувся він, і подивився на обличчя Лодо. 

- Дух? Урятував тебе? Він же темний, а ним таке не властиво! – намагався протестувати Лодо.
- Та я сам здивувався, коли він пропонував мені свою допомогу.

- Розкажи ж нам детальніше, що ж там сталося!

- Сидів я в кутку, і раптом почув голоси, що йшли від лісу, Чаруда тоді не було, напевно, пішов на полювання, став я кричати на допомогу, щоб визволили мене, нарешті, від такого пекла, але голоси швидко розвіялися. Я почув крик Чаруда, щоб я замовк, і тут прийшов дух, такий схвильований. Я подумав, що знову битиме, бо я завжди мовчав на їхні питання.

- Вибач, але як він нас знайшов, коли ми були в будинку дядька, тоді Лодо ледве зміг його вбити, чим урятував нас, від твого ж рятівника - запитав Фіке.
-
Лодо поправив слова Фіке.

 - Але я його не вбивав, тільки заблокував сили, ось і все.

 - Не знаю звідки він дізнався, але я чесно вам зізнаюся-я мовчав. Так ось, дух став говорити, що мені треба, чим швидше тим краще втекти, я здивувався, адже недавно він мене не бажав відпускати ні за що, а тепер ось така милість ...

 - А він сам прийшов до тебе?

 - Так! Чаруд перебував в іншій печері.

 - Ах, ось воно, що. Дух у відсутності господаря може робити всяке дивно, що суперечить думкам повелителя.

- Зрозуміло, але мене це не обтяжувало, а навпаки зрадувало, у цілому він точно не хотів говорити чому хоче так учинити, мені було без різниці, головне, що свобода була вже поруч, я проковтнув його слиз, і став йому подібний, ну це мені дуже допомогло, так я відлетів до підніжжя гори, і ледве прийшов до вас. А, трохи не забув, мене помітив Чаруд у самий відповідальний момент, тоді ж він, та й убив духа за зраду, але мене схопити не встиг.

- Мені шкода тебе повідомити, але наслідки використання духовного слизу бувають жахливими, ти можеш у кращому випадку перетвориться на дух, або ж померти, тіло духу, тим більш темного - це страшний отрута для душі людини, вона вб'є в тобі все, - сумно промовив Лодо, і все в кімнаті завмерло, а Ленгарій тільки сказав, - краще полон, ніж такі страшні наслідки звільнення.

 - Але не сумуйте, завжди є вихід, хоча й безнадійний.

 - Який, говори швидше!

 - Ну, є в моєму світі така вода, цілюща, що лікує будь-які рани, навіть такої складності, як у тебе, от тільки не знаю я, чи не казка це, адже це я чув від мого дідуся. Він розповідав мені, що в глибоких підземеллях є джерело, але дістатися туди просто неможливо, - Лодо похитав головою, - навіть не варто думати про це всерйоз, казки рідко стають реальністю.

 - А ти не правий. Буває так, і це підтвердилося ситуацією, що склалася, адже скільки я читав подібних казок, і хотів, щоб, хоч одна, і з них збулася, так і сталося. Інший світ, зло й добро - це реальність? Це казка, - опротестував Фіке, стоячи на своєму, --

 Спроба не катування, треба спробувати. Ох як мені кортить побувати у твоєму світі, усякі пригоди, небезпека - мої мрії збулися!

 - А ти думаєш так легко перейти через простір? У мене сил не вистачить на те, щоб зробити портал, усі наші шанси дорівнюють нулю .Ви можете собі навіть уявіть, де саме треба шукати таємниче джерело. Поганого бути духом?

 Ленгарій скривився, коли згадав про слизь, але літати йому сподобалося.

 - А ти впевнений, що він стане духом, а раптом він помре, що тоді?

- Якщо, ми будемо вірити у світле майбутнє, наша віра справдиться й буде якнайкраще, повір, Ленгарій, якщо ти сильний людським духом ти зможеш вистояти будь-які випробування. Усе, давайте заспокояться, адже хто-його знає, може з тобою нічого й не станеться, тут дуже багато різних варіантів. Частіше за все духами стають після смерті, і в тому випадку, якщо ти багато поганого зробив у житті, а я впевнений, ти - добрий, тобі нічого не загрожує, - намагався заспокоїти Лодо, і взяв у руки газету, нервово переглядаючи її.

 - Якби все було так просто, як ти міркуєш. Не будемо свариться, і якщо це моя доля, я приймаю її такою якою вона є.

 - Не треба так говорити, може все буде на краще.

 Усе швидко з’їли бутерброди й стали вирішувати, що ж робити далі.

- Ленгарій, твоя мама буде дуже рада, коли дізнається, що ти знайшовся, вона ночами не спала, переживала за тебе, мало пів міста не підняла від такої метушні, коли ти пропав, іди, додому, зараз дядько Вірсан відвезе тебе додому, - сказала мама Фіке й посміхнулася, що всі знову разом.

- Гей, Ленгарій, досить сумувати, зараз Лодо покаже нам пару своїх магічних чудес, чи не так Лодо, заодно й розвеселить нас! - запропонував Фіке Лодо, що на це не зреагував. - Ну, Лодо!

 - Нема сил, я ледве вижив, а ти хочеш чудес.

 - Ну  ладно тобі, не хочеш, твої справи.

 - Ще посваріться, добре що все обійшлося, усі живі й здорові, а вам, як двом півням, лиши сварки в голові. Ану Фіке проводи Ленгарія у свою кімнату, сьогодні він буде спати в нас, а завтра подивимося, - скомандувала Онфелія, і вийшла з кімнати.

Фіке проводив Ленга до дитячої, і вони разом зітхнули від усіх тих труднощів, що пережили недавно.

 - Ну навіщо ж ми туди пішли, скільки бід на нас тепер звалилось, - почав Фіке.

 - Так ти правий. Я майже нічого не пам'ятаю. Те, як ми підійшли до річки, чуєш, а що було далі. Я нічого не пам’ятаю, напевно, я сильно вдарився об камінь?

 - Після того, як пролунав вибух, його хвиля порозкидала нас по берегу, і тому тобі пощастило менше ніж мені, але краще б я опинився на твоєму місці, те, що сталося далі ворогові не побажаєш! – таємничо почав Фіке, та й сів на ліжко біля вікна.

 - А потім, що трапилося, мене вже нічим не здивуєш, після того, що я пережив.

 - Спочатку я піднявся, і довго не міг нічого побачити, адже той вибух світла, повністю осліпив мене. І тут раптом я відчув, що біля мене хтось стоїть і важко дихає, ну, я порадів, що це ти, і обернувся, а так як я не бачив, я став сильніше терти очі.  Але коли мої очі прояснилися я мало не закричав.

 - Чому?

- Так тому, що це був не ти, а як я тепер знаю Лодо, але тоді і його рана й жахливий вигляд так мене налякали, що ледь не втік із пляжу, але кидати тебе я не міг, ось так і залишився. А далі, що било. Ой-ой-ой. Гірше-нікуди! - загадково зупинився Фіке й похитав головою.

Кімната, у якій перебували товариші, видавалася досить великий, хоча в неї, і так було тісно через ліжка, дивани, та ще й невеликий меблевої стінці, де валявся всякий непотріб. Це все, хоча й було нестерпним, але найогиднішим був учнівський стіл, набитий з усіх сторін книгами, зошитами. Фіке завжди не любив навіть підходити до нього, бо знав у ньому таїться злобна сила навчання, а до неї він брався тільки через силу, або крик матері. Невелике вікно, удень освічувало цей стіл, і він не здавався таким страшним, у цілому не будемо про нього, пожаліємо, хоч трохи Фіке.

 Тепер же панувало цікавість Ленгарія, до всього, що намагається не сказати Фіке.

 - Але ж говори, не мовчи!

- Та нічого цікавого, звір якийсь жахливий прибігав, а Лодо його відбив своїм захистом, от і все - з легкістю промовив Фіке, мабуть, хотів уже спати - Мам!

- І ти так спокійно мені це сказав? Що за звір? Давай розказуй, а то не випущу з кімнати, - наполягав Ленгарій.

- Такий великий, страшний, що ще, не знаю, звір як звір – сказав Фіке й зміг прослизнути через Ленгарія, який дуже засмутився, що не дізнався більш нічого.

- От дивний, зацікавити зміг, а розповісти докладніше не може, адже я ж тут один не в курсі усього цього неподобства, чому всі мовчать, не витягнеш з них ні слова, - обурено проговорив Л., і пішов за Фіке, розпитувати що - ж було далі.

- Фіке, агов, ти де, де ж ти поділися, а ось ти де!

- Ленгарій, іди в кімнату, зараз мама постелить тобі на дивані, до ранку залишилося якихось пару годин, треба, хоч трішки виспатися, а то погано буде нам, важкі випробування ж на цьому не закінчилися, ми повинні набиратися сил, завтра спробую тобі розповісти більше, але зрозумій же оповідач із мене нікчемний, може Лодо пояснить нам усе по порядку. 

- Та ти прав, я в цьому переконався, не знаєш ти говорити, гаразд, піду я, треба ж ще придумати, що сказати завтра мамі, адже мене не було багато днів удома, від питань не буде відбою, але все таки скажи як я попав у лікарню?

- Нам повезло, що дядько Вірсан, проїздив мимо того місця, де ми лежали без свідомості, він  нас і забрав звідти, навіть не знаю як йому віддячити за це, по суті життя нам урятував, тобі тим більше, і Лодо теж - сказавши Фіке трохи замислювався - Навіщо Чаруд узяв тебе в полонені, та ще зміг перетворитися на твою маму, як він міг її бачити?

- Може тому, щоб взнати де ви знаходитеся.

- Але дух же знайшов нас, коли спробував оволодіти тілом дядька Вірсана!
- Ну й навіщо ж?

- Завтра все запитаємо в Лодо.
-
Ленгарій уже виходив із кухні, і в цю мить голос Фіке зупинив його.

- Я пригадав, Чаруду потрібно позбавитися від кожного з нас, адже Лодо говорив, що той хто
був очевидцем тих подій на річці, стане невід’ємною часткою людей, які протистоятимуть йому, і вони наділені якоюсь дивною силою, ось тому він і узяв тебе в полон, щоб потім убити.
- Не може бути, а чому саме я?

- Не знаю, але його жертвою може стати кожен із нас, а на тебе він живить тепер велику злість. Треба триматися разом, тоді все буде добре - заспокоїв Фіке й вони пішли в його кімнату.
-
 Довго б ще розпитував Ленгарій Фіке, але той напереріз відмовився що-небудь говорити, і його зрозуміти, після такого подій та ще й уночі в одному із самих страшних місць в цьому місті, не хочеться нічого, а лише лягти на ліжко і гарненько відпочити, а спати то, як в тему.
 Тим часом, Лодо продовжував сидіти в кріслі, хоча по кімнаті й ходили туди-сюди, він навіть і не ворушився, його терзали припущення, чому дух так благородно повівся з Ленгарієм, і ще й помер за нього, слуги перестали слухатися свого повелителя, навіть після такої перемоги над  ним. Усе ж він сильно переоцінив можливості Чаруда, адже ж та на словах він лише сильний був, а в житті, так і хочеться сказати проста людина, але лише гординя заважає йому неабияк. Лодо вже дуже набридла ця метушня, боротьба добра зі злом, йому давно хотілося миру, пожати руку Чаруду. Та це було б найогидніше з його вчинків, але він би відчув полегшення. Але таке не станеться, світ так улаштований, ти смієшся над слабким, він покаже тобі свою потужність, і виходить, що всі сили йдуть лише ради принципів двох сторін.
Це не треба так залишати, треба змінити все, що оточує тебе, окрім, звісно, ж друзів. Так і дух, може, і він мріяв про корінні зміни, може йому набридло владарювання Чаруда, але все-ж така покірливість, що була вже в минулому, заставляє зробити висновки, напевно, дух цим захистив свого господаря, але від чого?

 Раптом до Лодо пішов Вірсан і сів поруч на диван.

- Напевно, добре, що ми нині зробили таку досить небезпечну прогулянку, адже цим відвернули Чаруда від Ленгарія.

- Але не врятували його, а лише зробили гірше, Чаруд тепер оскаженів від люті, що втратив слугу, і упустив свого противника, він почне мстити, не тепер, пізніше, коли набереться нових сил, буде ще жорстокішим, ніж раніше.

- Ти хочеш сказати, що краще б Ленгарій залишився в руках цього жалюгідного Чаруда?

- Він не жалюгідний, і не слабкий, а повністю відповідає своєму статусу, йому не хватає
чогось, а коли це в нього буде, світ поглине пітьма, не просто так помирають духи, вони ж неживі, і жалості в них немає. Цей був унікальний дух, і за нього Чаруд помститься.

- Мене теж уразив такий раптовий поворот подій, коли ти лежав і вмирав болісною смертю, але чому ти так заступаєшся за нього?

- Не заступаюся я, а говорю правду, ну самі ж розсудіть, якщо він був би за моїми словами нікчемністю, то не став би владикою тьми, і не вбив би верховного жерця, простий хвалько не пішов би на таке, я намагався вам, висловити тими насмішками своє відношення до нього, але тепер попрошу бути у всьому більш серйозним, наш ворог сильний, і ви самі в цьому прекрасно переконалися.       
   
 - Звісно, недооцінювати його сили тепер здавалося б безглуздо. Та досить сумувати, думати, це шкідливо для тебе, треба відпочити, не варто мучити себе міркуваннями.

-  Залишишся тут, або поїдемо зі мною до мене додому, а завтра приїдемо знову, щоб відвезти Ленгарія до батьків.

- Ні. Зробіть так, хай Ленгарій останеться тут, або у вас, не можна, залишати його одного, хіба мало, що прийде в голову Чаруду, ми повинні бути разом, і я пропоную жити у вас усім нам, бо в разі нападу, у нас є, хоч, якась надія на боротьбу.

- Я спробую поговорити з Ленгарієвою мамою, але якщо його не відпустять, а це так і буде, то що тоді робитимемо, не жити ж у нього.

- Якщо так буде – прийдеться. Над нами нависнула згубна біда, яку треба будь-якими способами відвернути, я не говорю вже про опір, сили мої з кожною хвилиною слабіють, незалежно від того, що я вижив.

- Так іди й поспи, усе повинно пройти.
- Не зрозумієте ви це, на це й ліків немає, якщо вже так усе погано, тим і закінчитися. 

- Гаразд тобі опускати очі, доживемо так до того, що кланятимемося в ноги Чаруду, а цього ми не хочемо правда?

- Що має бути, то й  станеться, визначено нам бути його слугами, так і буде, переможемо ми в цій боротьбі, не нам знати, а долі.

- Не переживай, усе буде нормально - заспокоював Вірсан і поплескав Лодо по плечах - йди спати, прошу тебе, завтра все може прояснитися.
-
 Лодо спочатку не хотів вставати з м'якого й зручного крісла, але втома узяла верх, і він, ледве волочучи ноги пішов спати, такий сумний і сумний.

- Шкода мені його, сильного й хороброго, переможеного. - почав розмову Вірсан із сестрою, що прийшла з кімнати Фіке.

- Хлопці вклалися спати, ти, нарешті, можеш мені пояснити, хто він, і звідки взявся?

- Ти за Лодо? Напевно, доля подарувала, адже я так хотів сина, тим більше такого як він.

- А детальніше.

- Не знаю, можна мені тобі про це говорити, але я тобі все ж скажу лише одне: Я знайшов його пораненим на березі, і будучи лікарем не міг не допомогти, більшого я сказати не можу, вибач.

- І де ж ви все ж були зараз, я начеб відпустила Фіке на декілька хвилин, а вас не було три години, та ще про Ленгаріє, що з ним сталося насправді, чому він базікав про якісь духи, слиз, від якого можна померти. Що твориться?

- Чортівня якась. Але прошу не запитуй мене більше ні про що, щось голова вже починає тріскотіти від болю, поїду я додому, а рано вирішимо, що робити із хлопцями, Лодо навідріз відмовився відлучити Ленгарія від нас, бо він може ще раз наразитися на небезпеку.

- Якій небезпеці? Ти можеш мені, нарешті, усе об’яснити? То Фіке майже тиждень у тебе гостить, то вночі ви кудись пропадаєте, а про Ленгаріє, то що він ледве прийшов до нас, адже він знаходився в лікарні, де він був все той час? Я зовсім мовчу.

- Це зв'язано з випадком на річці! – не видержав Вірсан.

- Що ти маєш на увазі?

- А тобі не здається дивним, чому хлопці били поранені, без свідомості.

- О, Господи, це якось  пов'язано?

- Саме так.

- Але ти ж мовчав, чому? Або це так Сильно,  Або це так сильно таємничо, ти щось скриваєш, чи не так.

- Онфелія, прошу тебе, досить питань.

- Але в цьому замішаний мій син, він може постраждати.

- Не турбуйся за нього, я завжди буду з ним рядом, до цього Лодо нас захистить.
-
Онфелія розхвилювалася не на жарт, вона наполягала розповісти їй усю правду.

- Я ж нічого толком не знаю, усі питання до Лодо - але Вірсан зробив помилку, сказавши це, Онфелія зірвалася й пішла в кімнату, де заспокоївшись намагався заснути Лодо.

- Лише не зараз, йому треба відпочивати - кричав Вірсан у слід Онфелії, і наздогнавши її, узявши за руку, зупинив і попросив заспокоїться.

- Ти, що не понімаєш, що це не треба сприймати це так серйозно. Лодо наша остання надія на виживання, і його треба берегти скільки є сил, так що тривожити нікого тепер не можна, Онфелія, ти мене чуєш?

- Але мій син, він єдина моя радість, і якщо я його втрачу, я помру також. 

- Так, не сумуй ти так, усе буде добре, головне не переживай, нервувати через це ти не повинна, повір мені.

- Так? Але я не знаю, що саме загрожує Фіке, він вляпався в біду, і ти прикриваєш його?
- Усе добре, немає жодних проблем, усе спокійно, а тепер ти підеш і трішки поспиш, заспокойся, твій син у надійних руках.

- Якщо ти так говориш, то я вірю тобі, лише якщо станеться щось винуватим будеш ти - слова Онфелії здавалися грізними й довірливими, вона дійсно заспокоїлася, і провела Вірсана в до машини, уранці він заїде знову, і це станеться через кілька годин.