Остап Сливинский. Сфера

СФЕРА
почему-то носом шла кровь словно сердце из «ты» снова искало выход
вначале я ничего не понимал и думал ты плачешь
Старался остановить такси издеваясь мне аплодировали канавы
гасли квадраты кофеен дорожные знаки указывали друг на друга:
колокольчики, рыбы, золотистые космонавты, стакан воды с раскрошенным стеарином,
встревоженная рождественская игрушка, ты внутри этой игрушки   
исполняющей механически: радость. Пианола Марлен
сама собой сыграет элегию храброго снега, сама приструнит погоду, возьмет тебя на крючок.
Моя сфера, переполненная дымом, огнями, разной случайной музыкой!
 Легкие, сердце вибрируют, словно мосты пограничья, теплые, влажные с ночи:
пленники собственного движения, соломенные быки, чучела облаков.   

СФЕРА
Чогось із носа йшла кров, ніби серце знову шукало із тебе вихід.
Я спочатку нічого не розумів, гадав, ти плачеш,
Намагався спинити таксі, глузували ринви, мені аплодуючи,
Гасли квадрати кав’ярень, дорожні знаки вказували один на одного:
Дзвіночки і риби, золоті космонавти, склянка води з накришеним стеарином,
Збаламучена різдвяна іграшка. І ти — всередині різдвяної іграшки,
Яка виконує свою механічну радість. Піанола Марлен
Сама зіграє елегію хороброго снігу, сама приструнить погоду і візьме тебе на гачок.

Моя сферо, повна диму й вогнів, різної випадкової музики!
Серце й легені вібрують, як прикордонні мости, з ночі ще теплі і мокрі:
Бранці власного руху, опудала хмар, солом’яні бики.

З книги: Остап Сливинський. М"яч у пітьмі. - Київ: Критика, 2008.