Остап Сливинский Водный знак

Где и когда я мог бы проснуться так странно именно таким образом?
Застыв развернутым лицом в небо, словно неким внезапным и точным циклоном?
Кровь возвращается, заполняя припасенную для нее посудинку.
Богуш курит на берегу в ожидании переведенного отлива времени, словно маленького 
размытого инициала, раздвоенного следа. Птица расписывается в чистом бланке пространства,
безответственно, как все, оставшиеся в уединении; в одиночестве.   
Пустота не предупреждая
приходит ближе к утру. 

Водяний знак
коли і де я ще міг б прокинутись саме в такий спосіб?
Застиглий, розвернутий обличчям вгору, ніби якимось раптовим і точним циклоном?
Повертається кров і заповнює приготовану для неї посудину.
Богуш курить на березі, чекаючи перенесеного у часі відпливу, як маленький
розмитий ініціял, роздвоєний слід. Птах розписується в повітрі, на чистому бланку,
безвідповідальний, як і належить тим, кого полишено в самотності.
Пустка приходить під ранок, без попередження.

З книги: Остап Сливинський. М"яч у пітьмі. - Київ: Критика, 2008.