Родинна релiквiя

У кожній родині є свої секрети. Адже будь-яка корінна українка вміє вишивати, замовляти вишите та відганяти від своєї сім'ї лихо.
Ці чарівні здібності передаються споконвіку від матері до доньки... А ще разом з ними передаються чарівні предмети.
Розповісти як це буває? Так от, слухай...

У одній українській родині народилося маля. Коли дівчинці виповнилося дванадцять років, матуся передала доньці родинну реліквію:
- Ось тобі чарівний наперсток, сонечко. Кожний раз як ти будеш його одягати на пальчика, він буде тобі допомагати вишивати вишиваночки. І непрості, а заговорені, – повчала матуся, одягаючи на пальчик Тані наперстка.
- Справді? – з цікавістю почала роздивлятися мідний наперсток Таня. – А як це заговорені? – з запитання підняла очі на маму.
- А так, маленька. Наперсток - це наша родинна реліквія. Все що вишите з його допомогою має надприродну силу. Тож бережи його як зіницю ока!
- Добре, матусю. – проказала Таня і міцно затисла цінність у кулачок.
***
Пролетіли роки. Маленька дівчинка виросла у справжню красуню. Довге, русе волосся хвилями спадало по спині, обіймаючи гнучкий стан. Чимало парубків залицялися до русокосої чарівниці, але лише погляд старшокурсника Влада міг змусити щічки дівчини рожевіти.
- Чи не закохалася ти часом? – допитувалися подруги.
А Таня у відповідь лиш таємниче всміхалася.
***
- Вишиваю, вишиваю вишиванку,
Щоб одів її ти зранку на світанку,
Щоб моє кохання лихо відгонило,
Щоб тебе від бід і кривди боронило.

Розсипаю по тканині візерунки,
Оберегом най стають душі дарунки!
Я для тебе, мій коханий, вишиваю,
Більше всіх тебе у світі цім кохаю! – так стіжок за стіжком дівчина вкривала візерунками сорочку.

Чарівниця, - не могла налюбуватися вишитим дивом сусідка, викладач народно-пісенної творчості. – А які кольори! – захоплено вихваляла. – Молодець!
- Це коханому, - опустивши вії, тихо промовила Таня.
- Та я зрозуміла, - посміхнулася Марія Іванівна. – А хто він? Розкажи про нього.
- Його звати Владислав, - запашіли рум’янцем щічки Тані.
- Познайомиш?
- Обов’язково, - крутнулася на одній нозі, навколо своєї осі, дівчина. – На заручинах.
- Домовилися.

Коли на поріг завітала осінь, то з нею ввійшло у дім і весілля Тані та Влада.
- Гості любі, гості звані,
Рідні, близькі та неждані,
Привітайте молодят!
Побажайте їм малят! – дзвеніло побажаннями свято. А молоді були як пара лебедят. Ні на крок один від одного!
Які ж вони гарні! – з захопленням вихваляли пару гості. – Як один одного люблять! – милувалися, дивлячись на те як молодята цілуються. – Нехай Вам дітки буде солодко! – благословляли шлюб батьки молодих.

А й справді, життя пари потекло наче річечка. Влад постійно дарував дружині квіти, а Таня щоранку старалася порадувати коханого смачним сніданком.
Сонечком у домівці засяяла звістка про первістка.
І знову календар почав відраховувати пори року. Весна, літо, осінь, зима.. Рік, ще один, ще.  Аж поки...
- Що це? – з подивом Таня підняла жмут ниток. Вони валялися під порогом їх з Владом квартири.
- Викинь, - відказав, навіть не дивлячись у той бік, Влад. – Ми поспішаємо у офіс.
- Але ж.. – спробувала заперечити Таня, а в голові відразу закрутилося: „Це ж чари. Мама мене вчила цим всім премудростям”.
Таня з тривогою поглянула на Влада, але він був невмолимим:
- Немає коли.
- Добре, - спантеличено відповіла Таня і викинула незрозумілу знахідку на смітник.
Ступивши декілька кроків до їх з Владом машини, Таня почула незнайомий голос:
- Дарма ти так, донечко, -  дивлячись на Тетяну чітко вимовляла кожну букву стара жінка. – Дарма.
- Хто Ви? – розгубилася Таня. Вона з подивом оглядала незнайомку і чимдуж старалася пригадати хто ця старенька.
- А запроси до себе на каву, там і розповім, - хитро примружилася бабуся.
Незнайомку запросити до себе у дім? – запитала себе Таня. А потім ще раз поглянула на стареньку. Біленька хустинка, в’язана кофтина, чистенька спідничка. – А може дійсно щось скаже, - подумала, і жестом запросила стареньку до себе у дім.
- Так от, дівчинко, - почала свою розповідь бабуся. - Спокон віків твої предки володіли мистецтвом гаптування. – І у ту ж мить дивним чином в руках бабусі опинився Танін наперсток.
- Це ж мій, - Таня схвильовано вихопила родинну цінність з рук старенької. – Де ви його взяли? – запитала.
- Не хвилюйся, донечко, зараз розповім. Так от, ще з тих давніх пір цей наперсток передавався від матері до доньки. І кожна жінка за допомогою нього оздоблювала речі для дорогих їй людей.
- Так, мені він від мами дістався...
- Я знаю, сонечко, - проказала старенька і лагідно погладила збентежену Таню по волоссі. – Ти недарма вишивала на заручини вишиванку для чоловіка. Це ж не просто сорочка, це – оберіг!
- А?
А старенька продовжувала говорити:
- Коли жінка шиє то разом з візерунками вона вплітає свої думки і бажання.
Таня почала про щось здогадуватися.
- Ти коли вишивала Владу сорочку то співала пісню, пам’ятаєш? Так от, коли ти вишивала – то замовила сорочку. Саме тому у вашій родині панують мир та злагода.
- Але жмут ниток сьогодні під порогом? – з тривогою запитала Таня.
- Це спроба порушити ваш родинний захист.
- Але чому? – розгубилася Таня. Вона не могла зрозуміти кому знадобилося втручатися у їх родину.
- А скільки вже твоїй донечці років? – хитро примружилася старенька.
- Тринадцять скоро...
- А тобі мама у скільки років передала родинну реліквію?
- У дванадцять, - і тут Таня почала здогадуватися! – Я ж своїй донечці забула передати свої вміння, от-то розтяпа, - забідкалася.
- Донечко, - старенька взяла руку Тані у свої долоні. - Ти ж жінка, а значить Берегиня! Не забувай про своє коріння. Адже воно і є той оберіг що береже твою родину. За тобою ж пращури!..
- Я зрозуміла, бабусю. – поклала голову на коліна старенької Таня.
- Ти впізнала мене? – задоволено посміхнулася старенька.
- Так. Ви моя прабабця.
- Пра-прабабця, - поправила бабуся. А потім обережно підняла голову пра-правнучки, і дивлячись прямо у вічі проказала:
- Ми всі завжди поряд, але шануй звичаї.
- Обіцяю, - твердо відповіла Таня. – І дочку навчу!
- От і добре, от і славно, - взялася за свою хустинку старенька і в ту ж секунду наче дим розчинилася у повітрі.
От така сьогодні оповідочка про наші українські вишиванки - чаруванки. Добраніч, сонечко!


Рецензии