Кохання-з тхання...

Як дивно коли ми, хочемо, і не можемо. Подобається представник протилежної статі. Але він знаходиться на відстані, а коли навіть не на відстані, то його просто немає поруч. З нею спілкуєшся кожного дня, але це спілкування не зрівняється з тим відчуттям і емоціями, при зустрічі. Зможеш подивитись їй в очі, зрозуміти і побачити вираз її обличчя при розмові. Побачити, як вона реагує на мої слова, нате, як і що я говорю. А можливо навіть і більше. Обійняти її нарешті. Можливо це і не станеться, адже я не знаю відношення цієї людини до мене. Не знаю на що вона розраховує, що вона нарешті буде говорити. Але все ж таки хочеться пізнати цю людину, зрозуміти. Можливо навіть полюбити. Адже після симпатії з»являється почуття кохання. І це мабуть один із основних, моїх поглядів. Котрі я підтримую в цьому житті. Я не бачив її, але мені здається що вона дуже мила і приємна особа, жіночої статі. З котрою буде цікаво. Мені вже хочеться подарувати їй романтику, котра живе в моєму серці. І котрою я намагаюсь тепер жити. Просто дарувати людям радість. Після всіх розчарувань, за моє не таке довге життя. І я не хочу думати про те,що буде ще так. Мені цього не хочеться. Я хочу чистого і щирого відчуття. Коли ми будемо довіряти один одному, жити одним цілим. Злитись в одне життя, і тим самим продовжити життя одне одного. Той смуток, розчарування, переживати разом, і підтримувати один одного. Адже який сенс тоді існування, коли немає розуміння. Потрібно навчитись жити кожним. В тому випадку,якщо ми хочемо досягти балансу,і розуміння. Коли ми хочемо зламати цю вершину істини почуттів. Зможемо робити те, що деякі лише уявляють в снах, чи задумуються. А чи буде в них таке. А ми, по крайній мірі, я так хочу зможемо разом зробити неможливе.