Олег Юрьев 1. 2009

Д.Л.С.
я забуду цю зиму, цю її слюдяну грозу 
що ні диму від неї ні в окомірі внизу   
ні у горлі вологи шерстистої лиха.
З двадцять років забув я і сон, і сльозу,
і пророслу у серці криштальну лозу,
і під серцем луни її відгомін тихий.    

Двадцять літ я забув, рівно стільки ж і зим, 
цей солодкий, прозорий, заплаканий дим
аромати прощання і страху.
Двадцять років ми майже незримо летим
понад сивістю моря, над полем чужим
у небес розшарованість праху.

Що ж, бджола моя, нині ти дійсно сама,
і тому, що скінчилась нарешті зима,
і тому, що скінчилися строки.
Це не випадок, те, що у кризі дзвенить, 
в незнайомості неба, у зустрічі мить,
скоро камінь у серці розтане по швах, 
скоро знову відкриється літечка шлях, 
волі поступ і крок неширокий. 
 
оригинал
Д. Л. С.
Я забыл эту зиму, слюдяную грозу,
от нее даже дыму не осталось в глазу,
даже в горле — намокшего меха.
Двадцать лет я не помнил ни сон, ни слезу,
ни растущую в сердце ледяную лозу,
ни под сердцем жужжащее эхо.

Двадцать лет я не помнил и столько же зим
этот сладкий, прозрачный и плачущий дым
этот запах прощанья и страха.
Двадцать лет мы почти что незримо кружим
и над морем седым, и над полем чужим
в плотном небе слоистого праха.

Что ж, пчела дорогая, теперь ты сама,
потому что кончается эта зима,
потому что исполнились сроки.
Неслучайно опять зазвенело ледком
незнакомое небо, чей холод знаком —
скоро в сердце растает иззубренный ком,
скоро снова откроется путь над летком —
и свободы шажок неширокий.

Олег Юрьев
http://oleg-jurjew.livejournal.com/233663.html