Плитка украиснкое

Одна плитка, дві плитки, три плитки, чотири...пять, шість, сім, вісім... одинадцять крупних блакитнявих півпрозорих кафелин викладені по горизонталі вздовж стіни. Отже, сім плиточок по вертикалі. І це, блін, одинадцять помножити на сім... Бля-я-я...(сказано дуже траурно і пригнічено) Ну шо ж в мене так с матікай всігда галіма било... Одинадцять на сім... Одинадцять на сім?! Одинадцять на сім!! А, блять! (від задоволення та офігізму ти блямцаєш у воду, і мільярди кругликів-бульок разлітаються від змаху рук, який ти зробив, шоб не впасти. Випльовуючи наковтану воду, продовжуєш монолог) Їтіть-колотіть! Сімдесят сім!! Вау, я такий задоволений...Мррр...(з захопленим муркотом ти занурюєшся у воду. Тобі приємно. У вухах якийсь дивний шум, щось схоже на лиття води у самій воді. Дихання, коли ти був на поверхні завдало певного ритму руху воді, і вона сновигає туди-сюди, туди-сюди, обгортаючи твоє тіло. Вода тепла. Уже не гаряча, бо коли ти рахував ці йобнуті кафелинки, пройшла чверть години. Ось дихання бракує і ти зі словами "йобнуті, тупі, кафелинки. Вас на цій стіні рівно сімдесят сім..." зринаєш на поверхню. Ти всмоктуєш у себе повітря і тебе попускає. Ти дивишся на свою шкіру, яка у воді така...ммм...чиста? ідеальна? твої пальці менші і коротші - це так мило... Ти весь такий маленький, такий легенький. Як це було доведено у якійсь теоремі чи в якомусь сраному законі по фізиці. Коли чювак заплигнув в воду, і вона повиплескувалась за краї ванни. Тобі стає парко. "Бля-я-ять, (ще розчарованіше, ніж раніше, тягнеш ти) ну чого так до біса жарко?" Ти підсвинюєшся до крану і вмикаєш холоднючу воду. Вона струмом б"є тебе по підставленій долоні і холод проноситься по руці до шиї і тьохкає десь у мізках. Як добре таки у воді... "Їпать-копать! Я забув сіки кафелинок! Одна... дві плиточки... три..."