Послухай...

-Послухай...
-Що треба чути?
-Як?? Ти не чуєш гудки у слухавці? Пі-пі-пі...Оці. (підставляє слухавку ближче до вуха співбесідника)
- Це безглуздя. Люди не мають проживати свої дні, чекаючи, що хтось байдуже ляпне Алё у трубку.
- Чекати - це означає сподіватися. Сподіватися - значить мати мрію. Без мрії люди загинуть.
- Ти якесь замріяне наївне бісеня. Ти не відчула тягарю часу і ще не розумієш, що головною радістю в житті є НЕнаявність того, через кого ти саме ТРИМАЄШ цю срану слухавку і чекаєш.
-А ти здатен вислухати весь час?
-Я не можу вислухати його цілком і зосереджено, бо іноді я сплю.
-Чому ти спиш? Щоб забути? Або, щоб побачити кращий світ у снах?
-Я просто сплю. Я відпочиваю.
-Від кого?
-Від тебе, наприклад...(посміхається)
-Я тобі можу набриднути??(збуджено, але далі зніяковівши) Я вважаю, що кохані люблять один одного більше ніж себе!
-Але навіть Ти не заміниш мені сон.
-Поцілуй мене?
-Навіщо? Я цілував тебе три хвилини тому.
-Меня здаватиметься, що ти мене підтримуєш.
-Але ж я ітак тебе підтримую...
-Зараз ти це просто кажеш. А ти візьми і поцілуй. Поцілунком люди передають метеликів своєї душі.
-Ти знаєш...Всі МОЇ метелики вже давно в ТОБІ...
-Ти мене вже націлував?..
-Ні. Просто без тебе  в мене їх ніколи і не було б.
-А чому ти тоді не слухаєш, що я кажу? Наприклад про гудки?
-А тому, що я люблю, коли ти кажеш, що я не правий...) Іноді, ти кажеш геніальні фрази.
-Добре. А тоді скажи, чому ти ніколи не відстоюєш свою правоту?
-Навіщо? Ми ж з тобою одне..ціле.