Як Промiнчик будив землю

   Кожного року Сонячний Промінчик будить усе живе. Так і цієї весни: тільки Зима на Північний полюс - сонячний хлопчик одягає картузика й поспішає на Землю.
- Прокидайтеся, - полоскотав квіточку. – Весна іде.
- Промінчику! – усміхнувся Підсніжник. – Дякую, що розбудив.
- Немає за що. Чепурися, - підморгнув сонячний хлопчик і полетів далі.
Аж бачить: Травичка спить. Він до неї і так, і сяк, а тій хоч би що.
- Раз так, начувайся!
І Промінчик зняв із голови картузика…
- Ой, як тепло! Ой, як добре! – почала ніжитися Травичка. - Промінчику, ти?!
- А хто ж іще? – усміхнувся хлопчик.
- Дякую за тепло, сонячний! – розправила листочки Травичка: Весна ж іде!
Промінчик попрямував далі…
Бачить: Струмочок спить. Він нахилився до нього й проспівав:
 Струмочку-дзвіночку, відкрий оченята,
Чекають тебе з нетерпінням звірята!
Прокинься-проснися і нам заспівай,
Нехай знову радість наповнить цей край!
Крига на струмочку почала танути. За мить свою пісеньку вже дзюрчала  водичка.
- Промінчику! – зрадів Струмочок. – Присядь, потеревенимо.
-  Не маю часу, іншим разом, - вибачився Промінчик.
- Дякую, що розбудив! – заблищав водичкою Струмочок. – Забігай частіше в гості.
- Обов’язково, тільки всі справи завершу, - відповів Промінчик і полетів далі.
Сонячний хлопчик лагідно брав у долоні гілочки дерев, і вони прокидалися від тривалого зимового сну; стукав у нірки звіряток, і ті виходили  побавитися під весняним сонечком…
Коли день добіг кінця, хлопчик-промінчик повернувся на небо. Засинаючи, він подумав про те, як цікаво пройшов його день: «Я хоча й маленький, але встиг зробити так багато!»