Крик душi

     Я – дитя інформації, гидота-істота, що живе без душі, без серця. Я просто не відчуваю його стуку, лише ультрафіолетові промені пронизують моє тіло.
    Металеві дахи, будинки, пластикові вікна – мій саркофаг, мій куточок.
    Телевізор, комп’ютер – мої товариші, а всесвітній смітник Інтернет – мій найкращий друг.
    Думки? В голові крутяться лише анатомічні терміни та словечка з різних сленгів.
    Совість? А чи вона є? Для мене легко і просто сказати дорослому: « Пішов ти! », оббрехати, вкрасти, осудити, насмітити і лежати в бруді. Я можу навіть вбити!
    Я вірю в ніщо, а ідеалом для мене є чергова поп- чи рок-зірочка.
    Ненависть і жорстокість живуть у мене в крові. Я ненавиджу цей світ і всіх його мешканців.  Готова створити бомбу ще сильнішу, ніж воднева і атомна, аби тільки від її створення від світу залишився лише попіл.
    Я не навіжена! Я така ж як ви і кожен із вас. Ви запитаєте - звідки я така взялася?  А не Ви мене створили, дорослі?

12.07.2008р.