Я хочу жити

  Ранок був сонячним. Вона йшла за результатом до поліклініки, адже треба поступати до ВуЗу. Її серце переповнювалося надіями: от скоро-скоро вона буде студенткою, вивчиться, стане бізнес-леді, одружиться…
Вона забула все: забула чому тут, забула, що у неї сімя , бо скоро цього всього не буде. Лаборантка сказала, що у неї СНІД. “Ні, не може бути, не треба. Я хочу жити!”—кричала вона несамовито, а сльози, як горох, котилися по щоках. Сонце світило так само яскраво, але для неї світ перевернувся з ніг на голову.
    Вдома нікого не було. Вона схопила ніж і сіла на підлогу. Лезо блиснуло під світлом лампи в коридорі. Дівчина різала вени. З кожним порізом перед нею поставало життя: дитсадок, люба мама, школа, а особливо перше вересня, друзі, однокласники, поїздки до моря… і останній дзвінок. А потім мав бути випускний бал, де вона королева, так, саме вона і найчарівніший однокласник танцює з нею. Але він мав бути…
Біля її дому прокричала сигналом швидка. Мати в оціпенінні вмивається сльозами. “Що з донею? Чому вона так зробила? Вона ж у мене єдина?—крутилися думки в неньчиній голові… “Ваша дочка втратила багато крові, але ми привели її до нормального стану. Вона отямилася. Можете зайти до неї,” — слова лікаря ощасливили маму. ”Донечко моя, що з тобою? Навіщо ти так?”—запитала вона. Очі дитини залилися блискучими слізками.
  “Мамо, мамочко, матусю, рідна моя. Я не хочу туди, я хочу жити. Я зрозуміла—не треба здаватися. Завтра випускний. Правда я буду кружляти у вальсі? Але ж у мене СНІД. “Мамо, це таке страшне слово. Але я не буду сама:  у мене ж є ти. Правда мене врятують?” Мати плакала, бо бачила, що кожної миті, обличчя її дівчинки стає бліднішим.
   “Мамо, мене кличуть. Але я не хочу, не хочу, я хочу жити! Я буду жи…”—це було останнє, що сказала вона і саме ці слова, мов завірюха, віхолою в голові матері, що стояла біля могили. “Де вона взяла той страшний діагноз? Вона ж у мене хороша, слухняна, легка, як стеблинка. Нащо зламалася моя квіточка? Може б вилікували?”
   Так думала нещасна мати. Та зовсім не підозрівала, що лаборант просто переплутала одну букву в прізвищі та жила далі, а її єдиної дитини не було…
               
                11.06.2006р.