Зустрiч

       Ти злий на весь світ. У тебе з самого ранку все летить шкереберть: проспав, посварився вдома з усіма, з ким тільки можна було посваритись, наступив на кота, замазав подряпини йодом, зламав застібку на брюках, вилив каву на краватку... А зараз іще й запізнюєшся на остогидлу роботу... Твоє обличчя аж пашіє люттю та обуренням...
      Та ось твій погляд зупиняються на усміхненому обличчі... ти довго дивишся у ті ясні очі і ніяк не можеш зрозуміти, чого вони так глибоко проникають у душу... світ навколо ніби сповільнює свою ходу, і ти зупиняєшся, забуваєш про все і просто дивишся у ті глибокі бездонні очі... Здається, проходить вічність, перш, ніж ти підхоплюєшся, вибачаєшся і, кілька разів озирнувшись, біжиш на роботу, сварячи себе за те, що й так затримався... 
    ...Та тобі ще довго не даватиме спокою та усмішка і те обличчя... Тепер тобі здаватиметься, що ти вже його колись бачив... а, може, й не раз... і ти почнеш згадувати (чи вигадувати), що у дитинстві у тебе був найкращий друг з отакими самими очима... та тоді чомусь ніхто про нього не знав...
     Ти кілька днів мучитимешся здогадками, а потім одного сонячного вихідного ранку підеш прогулятися, просто так, без якихось планів, і ніби ненавмисне прийдеш на те місце, де стикнувся з тими очима..., і, звичайно ж, нікого там не знайдеш. Дурний. Ти що, думав, він стоїть там і на тебе чекає?! Ото насмішив! Ти відчуєш себе засоромленим і спробуєш забути той випадок. І згодом забудеш. Як це було вже не раз.
     Тобі в тривожних снах все ще снитимуться і ті очі, і той спокійний погляд, і уві сні ти, можливо, підеш за тим, кому належать ті очі... та вранці ти прокинешся з відчуттям, що щось важливе втратив, пропустив, забув, проґавив... Вкотре витреш сльози і зрозумієш, що знову не запам’ятав той дивний сон...

       ...А він знову піде, тихо зітхнувши, і приховавши сум, і ані слова не скаже тобі. Потім  загубиться у натовпі... а ти так ніколи і не дізнаєшся, що той, хто тобі сьогодні посміхнувся - то був твій янгол...