ЖЗЛ. Мер усiх марсiан Динамiт Чегеварський

      Великий громадянин Всесвіту, космонавт і космополіт пан Чегеварський народився у стрімко мчащомуся „Майбаху” його дружини. А за кермом взагалі нікого не було. У нас часто таке бува, що за кермом нікого – що в машині, що в країні. Тобто їх там може навіть багато буть, навіть всі, навіть одночасно, а все одне – нікого! Не по дням розумний малюк швидко це второпав і вирішив, що місця за кермом достатньо і для нього. „А що ж для цього треба?” – думав він, смокчучи соску і налажуючи перші канали зв’язку з космосом. „Ма-ати...”, - прошепотіла галактична безодня. „Шо? Мати й батька? – нагострило вуха дитинча, і тут же само здогадалось: - А-а, мати гроші. От цим я вас і вжарю,  чаморошні дурні з Печерських пагорбів”.  Мудра ж мати, дивлячись у його вічно затуманені геніальними думками очі, зрозуміла: „Цей точно дасть просратьця. Порве, як Тузік тряпку. Всіх!”. І назвала хлопчика Динамітом.   
          Юний Динамітик дуже полюбляв „Майбах” дружини, співати та африканських шаманів. А не любив, відповідно, жінок у білому, боксерів (в смислі, важковаговиків, а не собак) та наркотичний дурман, бо від нього можна гепнутись мозгами як дехто. Більш за все ж він обожнював бабло (що взагалі характерно для героїв нашої нескінченої серії) та безмежні простори космосу. „У космосі харашо, там даже грошей нє нада”, - часто казав він рідною співучою мовою з одному йому притаманним чегеварським акцентом. І всі сміялись, бо що ж ще з таким робити. Не вбивати ж його!
          Здогадавшись про свій непересічний талант смішити людей, невгамовний Динаміт рішив податись у судді чи прокурори, адже де ж ще у нас може бути смішніше. І досі сиві старці, що зараз прожирають свої прокурорські та ментовські пенсії у Верховній Раді, буквально всцикаються, коли згадують пламєнні речі пана Чегеварського на тепер вже історичних судових процесах. „Простіть мене”, - молили перелякані підсудні, начувшись про нєподражаєму манеру прокурора Чегеварського вести перехресний допит. „Бог простіт”, - по-доброму, але незворушно відповідав той і спускав на підсудних знайомого шамана-людожера, чим значно знижував рівень злочинності у нашій змученій неньці.
            А потім „Майбах” дружини застарів,  став часто ламатись і не знайшлося жодної скотини зміняти його хоча б на веліка. Перспектива остаток життя проходити одинадцятим маршрутом на своїх двоїх не радувала вельмишановного пана Динаміта, оскільки безмежні простори космосу не покориш пішодралом. Тоді він взяв першого по дорозі банка, в якому чисто конкретно випадково знайшлося декілька грошей на новий „Майбах”, новий скафандр і вибори. Тільки дружину пан Динаміт залишив стару, бо стара кобила борозди не портить. 
            Полігоном для своїх виборчих експериментів пан Чегеварський обрав Марс, де марсоначальником років з десять був якийсь старий пацак, шо вже задрав всіх будівництвом гравіцап. Відверто кажучи, в новому скафандрі і на „Майбаху” пану Динаміту нічого було робити на виборах. Тобто перемога вже була йому гарантована, такий він виглядав неотразимий. Але, як людина вихована і демократична, він все ж наважився вийти на вулиці і площі Марсу, притягнувши за собою кравчучку з тонною гречки, купу молодих, та талановитих прохвостів і перевіреного минулим негра-людожера. Гречку він розкидував марсіанським бабусям, що клювали її мов горобці, прохвостам  сказав: „Фас!” – і вони організованою зграєю одразу рвонули в марсіанську мерію дерібанити скрепки, а шаман звично пожер всіх тих, хто не хотів клювати гречку. Так відбувся черговий тріумф нашого героя, переконливий і справедливий.      
             Тепер кожен ранок Марсу починається з мелодичної молитви племені мумбо-юмбо у виконанні народного обранця, яку із задоволенням, переходящим у кайф та нірвану, транслюють місцеві радіо та телебачення. „Я, я, я - мер усєх марсіан”, - доноситься з динаміків втомлений важкою роботою, але глибоко оптимістичний шепіт на приблизну мелодію кацапського, та все ж харошого   хіта „Мер над Марсом лєтаєт, лєтаєт”. Так, він літає. І буде летіти далі, все вище, ширше та глибже. Поки не пролетить. Але до того нікому мало не покажеться. Безпомилкова материнська інтуїція, її пророцькі слова: „Він ще дасть вам просратьця-я-а-а”, - будуть переслідувати нас ще багато-багато років і поколінь. Бо всі вони у нас такі.