Винницкие пожары 1817 г. - укр

ВІННИЦЬКІ ПОЖЕЖІ 1817 РОКУ
(за архівними матеріалами)


"... Дні були солодкі і милі. Хліба вродило вдосталь. Не було ні сарани, ні граду, ні пошесті, ні гайдамацьких нападів. Літо видалося теплим, але не спекотним, і пожеж не було.."

Такі короткі, лагідні рядки у старовинних хроніках Вінниці зустрічаються рідко. Зате рясніють пожовклі сторінки описами жорстоких подій, на які так багата історія нашого міста.
Часто сюжетами таких драматичних оповідань правили великі вінницькі пожежі. Ці пекельні катастрофи припинилися лише у другій половині XIX століття, коли у місті розпочалося масштабне будівництво мурованих споруд. Всі дореволюційні цегляні будинки, які ми зараз бачимо на центральних вулицях, за винятком хіба що споруд трьох католицьких монастирів, все це - Вінниця відносно молода. А та, стара, дерев'яна, що раз у раз зникала у полум'ї пожеж і, як Фенікс, відроджувалася знову, існує тепер тільки на папері архівних документів, таких, як, наприклад, оцей діаруш, тобто щоденник, що складався у вінницькій гімназії на початку XIX століття.

Саме пожежам 1817 року і присвячено фрагмент діарушу, який ми пропонуємо вашій увазі.
Якщо захочете відчути описувані події повніше, зробіть ранком прогулянку на прибузькі схили колишньої Єрусалимки (так звалося єврейське містечко, розташоване в центрі правобережної Вінниці): від вулиці Першотравневої — униз, до вулиці Едельштейна і далі, до Бугу одним із тутешніх провулків.
До речі, саме Єрусалимка першою на правобережній Вінниці зустрічала ранкове сонце, що випливало з-за гаїв біля річки Тяжилівки. Але це сонце, даруючи радість і тепло, водночас так випалювало благенькі, тісно скупчені навколо розташованого поблизу ринку, єрусалимські халупки, що раз у раз вони ставали легкою здобиччю вогняної стихії.


7 березня 1817 року. Ввечері о 8 годині, за сильної посухи і навальних вітрів, у місті Вінниці спалахнула жахлива пожежа. Вмить вогонь охопив кілька близьких і далеких будівель. Швидко поширюючись з північного сходу, знищуючи все на своєму шляху, полум'я загрожувало місту повною загибеллю. Гнані вітром вздовж вулиць, що вели до гімназії, змієподібні жмутки іскор злітали на дах школи, загрожуючи і тим будівлям, що стояли за нею.
Місто охопив відчай, люди дбали тільки про власний порятунок. Поліція, забравши усе пожежне знаряддя, заходилася обороняти від вогню армійські лазарети. Гімназія, кинута напризволяще, здавалося, була приреченою на загибель.

**І гімназія, і лазарет знаходилися в Мурах - так звалася територія колишнього єзуїтського монастиря, обнесена високими кам'яними стінами. Лазарет розташувався в тій частині монастирських споруд, де раніше був костьол і помешкання монахів (зараз тут розміщено обласний архів). Гімназія знаходилася ближче до вулиці Монастирської - в приміщенні колишнього колегіуму - освітянського закладу єзуїтського ордену. Пожежа ж розпочалася на прибузьких схилах Єрусалимки.**

Але директор-ксьондз Мацейовський разом з викладачами права Юзефом Ульдинським і малювання - Ігнацієм Брушкевичем на чолі численної громади учнів школи спільними зусиллями почали боронитися, обриваючи вогняні язики, захищаючи підступи до дерев’яних дахів гімназії, допоки, так би мовити, меча, вже занесеного, не стримали. Завдяки цьому і та частина міста, що лежала за домініканським монастирем **(нинішній Свято-Преображенський собор на вулиці Соборній)**, і та, що йшла від гімназії на південь, до Бугу, уникли загибелі.


21 квітня. О пів на дев'яту ранку спалахнула пожежа в магістратському будинку на юридиці, що стояв на схід від гімназії.
**Юридика - частина міської території, яка не є приватною власністю, а належить державному міському або церковному уряду; у Вінниці магістратська і монастирські юридики зосереджувалися в центральній частині міста - приблизно від нинішньої вул. Інтернаціональної до Бугу.**
Поривчастим вітром вогонь перекинуло на солом'яні дахи околишніх халуп і домів, кільканадцять з яких згоріло.


22 квітня. Знову мешканців Вінниці сполохала пожежа, що сталася опівдні, в будинку за єврейською школою
**Школа знаходилася на правобережному схилі над Бугом, навпроти нинішнього центрального автовокзалу.**
Незважаючи на те, що люди боронилися від вогню як тільки могли, за короткий час від 40 до 60 будинків з тих, що щільно купчилися навколо школи, перетворилися в згарище. Страшна біда спіткала силу-силенну мешканців Єрусалимки. Гімназію на цей раз вітер обминув, бо віяв з північного заходу.


24 квітня. Здавалося, що вогонь, не задовольнившись тим, що завдав городянам стільки лиха, зажадав знищити усе місто. Цього разу полум'я вибухнуло в будинку, що стояв біля самого згарища на місці єврейської школи. Розбурхане навальним вітром, полум'я враз охопило товарні склади і ті будинки, що вціліли під час минулої пожежі. Майже одразу в різних місцях юридики зайнялося ще кілька будівель: гнане вітром ненажерливе полум'я рушило на місто з усією своєю нищівною силою.
Густий, чорний, з рясними іскрами, дим повалив на гімназію з півночі і сходу. Вже зайнялися будинки під її обвідним муром. Цього разу вітер ніс вогонь просто на школу, і незабаром вже на її дітинцю треба було гасити палаючу солому.
**Дітинець - міцно огороджене внутрішнє подвір'я. Вживання терміну "дітинець" по відношенню до внутрішнього подвір'я колишнього єзуїтського монастиря, ще один непрямий доказ того, що саме там була здавна розташована головна вінницька Фортеця, в якій оборонявся Богун у березні 1651 року.**
Становище складалося набагато загрозливіше, ніж під час пожежі 7 березня. І все ж таки, завдяки запобіжності і вжитим заходам, гімназію було врятовано. І це за умов, коли і юридику, і околицю над Бугом з східного боку, і навіть дерев'яний водяний млинок **(трохи нижче за течією, від острова Кемпа, на правому березі Бугу)** - все це, за винятком кількох помешкань, пожерла пожежа, що супроводжувалась таким страшним гулом, який буває під час землетрусу.
Не дивно, що після цих жахливих подій місто перебувало у відчаї і тривозі. Незабаром поповзли чутки про загрозу повного знищення Вінниці. Далі, стало відомо, що знайдено розкидані по місту анонімні листи, де сповіщався навіть точний час майбутніх підпалів, і що в деяких єврейських помешканнях, а також в будинку аптекаря Гурша, відкрито таємно підкладені губки з сіркою.
**Німець Самюель Готліб Гурш був одним з найпомітніших і найзаможніших городян тих часів. Він ще наприкінці 1780-их рр. відкрив у Вінниці першу тутешню аптеку. Ставлення до подібних осіб з боку громади було неоднозначним, наприклад, відомі скарги тодішніх вінничан на те, що аптекарі ошукували своїх клієнтів, вимагаючи з них за ліки непомірну ціну.**
Сумну картину являла собою Вінниця - обгоріла, з оголеними горищами вцілілих будинків, дахи з яких познімали заради безпеки. Вдень скрізь можна було бачити численних погорільців, які блукали згарищами, занурені кожний в своє горе. Вночі ж здавалося, що Вінницю тримає в облозі ворог - звідусіль в темряві лунали заклики городян, що стояли на варті, - так вони підбадьорювали один одного, проганяючи сон і острах.
З сходу і півночі гімназії вже нічого не загрожувало, оскільки там все вигоріло. Але з заходу і півдня підступний вогонь міг увірватися щомиті. Запрошену у Вінницю земським комісаром ясновельможним паном Шумовецьким повітову шляхту, за клопотанням викладачів Ульдінського і Брушкевича, було розміщено в їхніх квартирах, у викладацькому гуртожитку. Постійна присутність цих вартових, що позмінно чатували по ночах, давала гімназії чи не найбільшу надію на порятунок.
Всі ці перестороги виявилися слушними, бо 26 квітня, удень, стався новий вибух вогню. Зайнялася хата, що стояла ліворуч від гостинця. Цього разу жертвою вогню стала, щоправда, лише ця бідна халупа.

**Гостинцем в ті часи люди звали тодішню центральну вулицю правобережної Вінниці (нині вул. Першотравнева). Ця вулиця являла собою частину великої старовинної дороги, яка перетинала місто, йдучи з Волині на південь, до Брацлава. Перша відома мені документальна згадка вінницького гостинця (від давньоруського "гість" - мандрівний купець) датується 1431 роком.
Пізніше, коли вулиці почали одержувати офіційні назви, що було пов'язано із наданням будинкам поштових адрес, цей гостинець одержав назву Торгової вулиці.**


27 квітня. Вогонь, немов хизуючись з заворожених небезпекою обивателів, зайнявся в домі Завроцьких, що стояв на Літинському в'їзді біля садиби лікаря Балінського.
**Літинський в'їзд, тобто міська застава, до якої підходив гостинець з Літина, знаходилась тоді поблизу рогу нинішніх вулиць Театральної і Першотравневої.**
Завдяки вчасній допомозі пожежу було приборкано, і у мешканців сусідніх будинків відлягло від серця.
На цей час пожежі знищили у місті, починаючи з 7 березня, вже близько 220 будинків. Втрата для такого невеликого міста, що й казати, - вельми відчутна!
Схоже, що головною причиною цих навальних спустошень була, насамперед, недбалість самих обивателів. Солом'яні стріхи, відсутність мурованих коминів, печі, зроблені з хмизу, обмазаного глиною, яка від частого нагрівання тріскалася і обпадала - все це дозволяло шаленій іскрі, натрапивши на суху деревину, миттєво перетворитись у палаюче вогнище. А далі вже і скупчені сусідні халупки, та ще й за сильного вітру, швидко ставали здобиччю вогняної стихії.
Здавалося б, подібним нещастям легко можна було б запобігти, заборонивши зводити немуровані комини і слідкуючи за тим, щоб сажотруси усі комини ретельно чистили.
Все це має рацію, але ніяк не пояснює повторних спалахів пожеж, - адже обивателі, вражені тим, як вогонь спалахує щодня ніби сам по собі, не могли лишатися байдужими до власної безпеки і не вдатися до всіляких запобіжних заходів. Тож, схоже, це постійне повторювання пожеж відбувалося саме завдяки існуванню таємничих паліїв. Принаймні, та губка з сіркою, що була пред'явлена магістрату і поліції, править тому переконливим доказом.
**Загальновідомо, в давнину, коли помешкання були майже усі дерев'яні, підпали правили звичним засобом помсти. Дуже часто горіли, наприклад, корчми, де купчилися і пиятики, і різні темні люди, які мали з корчмарем свої рахунки. Спокусі звести їх, запустивши корчмареві "червоного півня", сприяло і те, що корчми стояли здебільшого осторонь від інших будівель. Але підпал в щільно забудованій центральній частині міста вимагав наявності Герострата, оскільки тут  на небезпеку наражалося усе місто,  не виключаючи помешкань самого палія і його близьких. Інша справа, коли паліями були або сторонні люди, або Фанатики якоїсь ідеї - релігійної, національної, політичної, які могли, безумовно, з'являтися в тутешньому, вельми розшарованому соціальними, релігійними і національними бар'єрами суспільстві. Кому тільки підпали не приписувалися - і масонам,  і єзуїтам,  і польським дисидентам, але цікаво, що в численних документах і повідомленнях про пожежі не наводиться жодного випадку викриття паліїв. Зате можна помітити інше -"пожежні епідемії" дуже часто співпадали з загостренням політичної ситуації у Польщі і на Правобережжі - це середина 1790-их років (повстання Тадеуша Костюшка), 1811 рік (активні намагання польських патріотів відтворити за підтримкою Наполеона Річ Посполиту). Та й у 1817 році було неспокійно - ходили чутки, що незабаром Польщу знову з'єднають з Правобережною Україною, щоправда, в складі Російської імперії - про це натякав у своїх виступах на сеймі у Варшаві сам Олександр І. Саме тоді - у 1797, 1811, 1817 роках і спалахували у Вінниці, або в її околі - Немирові, Тульчині, тривалі нищівні пожежі.**
Невдовзі для розслідування у Вінницю за імператорським наказом прибув чиновник для особливих доручень Міністерства поліції статський радник і кавалер Чижиков. Він дійшов висновку, що місто попалили зловмисники, хоча їх і не було викрито.


11 травня. В час, коли мешканці міста вважали, що небезпека вже позаду, серед білого дня спалахнув дім Обухів-Вощатинських. Сталося то випадково чи зі зловмисництва - невідомо, але загроза будинку гімназії була неабияка - дім стояв під самим муром. Але і цього разу завдяки вчасній допомозі вогонь було вгамовано.


**Наступний запис щоденника гімназії, яка на той час була польською, і де безумовно, панували антиросійські настрої, можна вважати прихованим натяком на те, кого поляки вважали справжнім винуватцем пожеж, а саме - таємних агентів російської імперської поліції. Рація в таких підозрах, безумовно, була. По-перше, прибулець, та ще й завойовник, легше міг піти на такий жорстокий вчинок, бо все тут йому було чуже. По-друге, саме імперській владі були вигідні наслідки пожеж, бо залякані обивателі ставали лояльнішими до неї, вбачаючи у владі чи не єдиний гарант порядку і безпеки. По-третє, ставало зрозумілим, чому жодного разу справжні винуватці пожеж були не викритими.**
11 січня 1818 року. Ввечері, о 9-ій годині, зайнявся дім, де вінницька поліція мала зазвичай влаштовувати свої засідання. За короткий час будинок став жертвою того вогню, від якого нещодавно так потерпало усе місто.

**Схоже, що ця пожежа була помстою погорільців.**


Переклад і коментарі Анатолія СЕКРЕТАРЬОВА.
Архівний пошук і технічна обробка тексту Валерія ФРАНЧУКА

Перша публікація - газета "ВВ", 3 серпня 2000 р.