ЖЗЛ. Еротичний гетьман Iван Мазефака

            Дуже цікавий це був дядечко! Як він любив Україну! Як мріяв врятувати її від хтивих кацапів та їх головного гомосексуаліста Петра Першого (здогадуєтесь, в чому той у них був перший?). А от наш дорогесенький Іван Мазефака хотів стати таким же першим в Україні, а там, якщо повезе, і Петра того, значить, теж... А шо? Любов – то справа така, комусь треба бути й унизу.   
             Вивчили пана Івана тим любовним атракціонам, зрозуміло, у Європі – ще на стадії статевого созрівання  він був призначений на почесну посаду постільничого, тобто  коханої грілки, самим польським королем Сигізмундом. Той і хвамілію Івану придумав таку прикольну, начувшись під наркотичним кайфом афроамериканських пісеньок.  Тут, правду кажучи, вся історія темна, як негр; можливо, навіть жидівські витівки. От яка нормальна людина назвала б свою дитину Сигізмундом?  Ви б назвали? Таке могли зробити тільки жиди, для яких Тель-Авів був тоді пригородом Варшави! От і виходить, що все життя нашого героя і борця Івана Мазефаки пройшло між ляхо-жидівським ліжком куртуазного затійника Сигізмунда та вонючою солдатською постіллю брудного кацапа Петра. Саме там, у тортурах і стражданнях, героїчно і безнадійно боровся пан Іван з вічними посяганнями на цноту і полову нєпрікосновєнность нашої неньки і його самого.  Бідна, бідна наша Україна!   
                Коли похітливому Сигізмунду прийшов гаплик від апоплексичного удару по яйцях (він, сучий син, намагався зґвалтувати графа Потоцького прямо у латах та шльомі і нарешті отримав возмєздіє), пан Іван швидко зібрав манатки з бездиханного королівського тіла та дременув на Січ, про яку ходили еротичні легенди, як зараз про суперйохімбе. Баб`и, та й деякі гламурні хлопчики, казали, що у січових і мечі ховаються у штанях абсолютно непомітно, і пики (у смислі не ті шо морди, а навпаки) – не пики, а так, природна аномалія, а якщо вже козак цілує – то засасує аж до бронхів! Ух, аж сам вспотів, поки це писав!            
                Коротше,  біг Іван на Січ, як ми в дитинстві до вікон женської бані. А коли прибіг, то пойняв, шо там є чого ловити, адже козаки в своїх постійних пригодах, ганяючись за турецькими княжнами та дочками гречкосіїв,  зовсім забули, що така ж, як у тих, невдячна доля у рідної землі.   
                - Хлопці, а як же Україна? – спитав народа пан Іван, підгадавши хвилинку перепочинку між оргіями. 
                - Нема такого слова „Україна”! – нахабно відповів хтось з кацапських засланців. – Є Малоросія.   
                - А Європа є?
                - І Європи ніякої нема, і Америки. Рязань є, і Калуга, і Урюпинськ, а тих нема. А ще Росія – родіна слонів, - заучено твердив засланець, зомбований геббельсівською москальською пропагандою.
                - Так от, хлопці, ..рати я хотів на той Урюпинськ, - зізнався пан Іван, у цілях конспірації переходячи на шепіт. – Айда в Європу, у Швецію! Там король такий молоденький, хорошенький!
                - Та воно якось... той... цей... – м’ялись хлопці, уявлення яких про Європу базувалось на невольницьких базарах та пляжах Анталії, де багато хто з них побував.
                - Швеція – це ж цивілізація! – переконував неосвічених земляків ерег... пробачте, ерудірований пан Іван. – Всім у світі, навіть вам, бовдурам, відомі шведські спички, „АББА”... Та як же я міг таке забути? Шведська сім’я – ось що головне!
                Це був убійний довід, бо, незважаючи на оргії, в цілому статеві відносини на Січі були дуже патріархальними, а баб`и – противними. Запропонована ж Іваном Мазефакою соціальна модель конкуренції у ліжку дозволяла швидко зробити з цих підлих тварюк справжніх друзів людини.
                - Хрін з тобою, Іване, - погодились хлопці. – А прикинь, якщо той кремлівський деспот Петро узнає – це ж точно насадить на пику! А вона у нього... кому як тобі не знати. 
                - Так, я знаю. – Згадавши, Іван поморщився аж до самих сідниць. – Але і у мене вже виросла немала. А якщо і ви допоможете, то ми так впендюримо цьому кровожерному азіятському тирану, що він навіки стане пацифістом-транссексуалом. А Швеція нас навчить, там таких багато, у них це не порок.    
                На тому і порішили, а тут і чергова оргія приспіла. Так відбувся цей святий, скріплений міцною козацькою дружбою та шаленим группенсексом союз наших визволителів, що отримав в науковій літературі погоняло „Союз меча і орала”. Для повної історичної достовірності додамо, що меч був у козака Охріма Шмурдяки, а орало – у Івана Мазефаки. Перевірене, робоче орало.   
                Перед тим, як захистити честь і гідність України шляхом відібрання оних у жорстокого гамасєка Петра, пан Іван добре потренувався на усяких нікчемних відщепенцях: жонці, тещі, кумі з кумом, внаслідок чого залишився на світі круглим сиротою. Доля не переставала випробувати його, і коли від своєї наснаги й завзяття пан Іван залишився ще й без штабу та половини війська, він переконався, що тепер вже можна лізти і на того Петра. „І грянув бій, Полтавський бій”, - геніально написало потім про ці трагічні події наше й кацапське всьо. Заманювали тирана апетитними хвормами юного білявого шведа Карла, на які сучий син повівся наче муха на гі..но. „А-а, ось тепер ми тобі запердолім!” – видав бойовий клич Карл, раптово зірвавши з себе все зайве для бою і кидаючись на Петра з оголеною пикою. Ззаду діставав свою і наш еротичний гетьман, на ходу розмишляючи, а чи не увіткнути обом. Ця, на перший погляд корисна звичка  спочатку думати, а потім робити,  дорого коштувала всій цивілізованій Європі. „Шо ти думаєш? Давай штрикай!” – роздався відчайдушний вопль Карла, змінившийся його ж тоненьким зойком: „Уй! Больно же!”. „Все, триндець Швеції, - здогадався пан Іван, різко міняючи напрям руху власної пики, а особливо – ніг. – Треба тікать, бо на цей раз Петруха зґвалтуванням не обмежиться, а некрофілію ми, українці, не любимо”.      
                Змиватися від дикої кацапської орди довелося у культурну Туреччину, де султан любив не некрофілію, а євнухів. Там змучені душа й тіло Івана Мазефаки нарешті знайшли спокійне розмірене те шо нада. Сон – душ – до султана, сніданок – душ – до султана... хто з нас, дорогі українці та українки, не мріяв про подібний режим утримання, просинаючись кожен день о сьомій ранку, щоб йти на дурацьку роботу?
                Саме тому безцінний досвід Івана Мазефаки є путєводною зіркою  для кожного свідомого гетьмана, мера, пера і хера. Хто ми без України? Лох`и, галімі євнухи. А що Україна без нас? Так, полігон для забавок чергових іванів, петрів та карлів. То ж єднаймося, любі співвітчизники, кохаймося, совокупляймося... ой! А я побіг у ванну.