Крамольная книжечка. Из архивных документов 1863г

См. основной текст - "Крамольная книжечка - винницкая быль, 1863 г." 
http://proza.ru/2009/03/17/527

 
З архівних документів, на підставі яких складено історичний нарис "Крамольна книжечка".

 Витримки з судової справи
 ДАВО.ф.470; оп.1; спр.1070. Історія з „книжечкою”.

(ДАВО – Державний архів Вінницької області)

Дело по обвинению крестьян Гаврилиона, Новацкой и др. в хранении запрещенной літератури, которая призывает к выступления против Российского правительства.
                23.02.1863 – 2.04.1869.

1) Родіон Косів, 18 років, вміє читати по складах польською і російською мовою, служить у поміщика с. Вишенька Людвика Пеньковського.
  Його свідчення:
  В цьому лютому (1863 р. - А.С.), на першому тижні посту, не пам’ятаю, якого дня, я пішов за потребою на поміщицький двір. Там я зайшов в дівочу, що називається гардероб, і там застав старшого сина поміщика Казимира і дівчат: Марію, Килину, Франциску і Магдалену. Панич при дівчатах дав мені власноручно книжечку – от читай, коли захочеш почитати. Я спробував читати, але нічого не зрозумів, пішов до кухаря Федота, той читав, але змісту не міг збагнути і навіть сміявся з нього.( Р.Косів цитує Федота-кухаря "Хтось не мав що робити, та й якесь глупство написав". ( c.59зв.)). Чи давав Федот комусь цю книжечку, я не знаю, але чув, що таку ж книжечку одібрав дячок Стембіовський у с.Вишеньці після того як Федот показав її паламареві Каленикові Мошинському. Коли нині я побачив цю книжечку, то зізнався, що вона та ж сама.

2). Свідчення дячка Покровської церкви с.Вишенка.
 Герасим Юліанович Стембіовський, 20 років.
  19.02 1863 р.  до мене прийшов паламар і розказав, що 17-го числа  кухар Федот запросив його в свій дім, пригощав горілкою і закускою і показав йому ту книжечку, яка, як паламар зрозумів, є підбурювальницькою, спрямованою супроти уряду російського.
  Після розмови з паламарем я пішов до Федота, вдома його не застав, а знайшов у поміщицькому дворі. Знайшовши його, я спочатку завів розмову про Федотового сина, який вчився у приходській школі, щоб той не здогадався про дійсну мету мого навідування.  Потім я попросив, щоб він показав мені ту книжечку, що показував паламареві. Він показав мені її, і я прочитав її в коморі, в присутності кучера Герасима і кухти Родіона. (кухта - помічник кухаря  - Словник укр. мови  Грінченка  - А.С.)
  Помітивши, що ця книга призначена підбурювати населення, особливо податних верств, я запропонував її віддати мені для знищення. Федот не погодився, але я його все ж таки умовив.
  Він просив тільки, щоб я нічого не казав начальству, що треба казати усім, що ця книга випадково опинилася серед дозволених для читання.
  Потім я пішов до церкви і після богослужіння хотів запитати про такі книжечки у людей, але обмежився тим, що попросив сільського старосту, щоб він це розізнав від себе.
  Потім я пішов до школи, але мене позвали від жінки городника Головацького, який служить в пана Пеньковського. Ця жінка прийшла до мене в дім і просила, щоб я віддав книжечку, але я відмовив, однак сказав, що пораджусь з кимось з осіб компетентних, і якщо вони порадять мені віддати, то тоді віддам.
  Потім я чекав у церкві священика Єрофея Левицького, але він сам прислав за мною, щоб я прийшов до нього додому, куди я й пішов.
  Я прийшов туди і застав там, окрім священика,  економа с.Вишеньки Козубовського і волосного писаря Бончковського.
  Козубовський почав дорікати мені, чого це я, майже як злодій, відбираю книжки в людей.
 Я відповів, що було нещодавно розпорядження місцевого благочинного про відібрання недозволених книжок, і я виконував свій обов’язок (в допиті волосного писаря йдеться про те, що дячок одержав розпорядження від православних чиновників церковних відбирати польські книжки, щоб діти не штудіювали польську мову - c.30)
  На це, в присутності священика і писаря, Козубовський заявив, що як побачить мене на фільварку, то вб’є.
  Після цього, не знаю – жартома чи серйозно, -  Левицький сказав, що якщо мене Козубовський спіймає, то хай добряче поб’є, щоб я не віднімав чужих книг.
  Потім економ і писар пішли додому, а ми з священиком – до церкви, де відправили вечірню службу, а потім ми пішли до мене, де двічі перечитали книжку. Священик звелів мені зробити копію і відправити від себе благочинному (останнє тверження дещо суперечить пізнішим свідчення Стембійовського – див. тут п. 15).
  20-лютого ми з паламарем робили ту копію, коли прийшов Федор Кухар, викликав нас в сіни і дав паламарю 1 целковий асигнацією, щоб той віддав книжку. Паламар гроші взяв, щоб той повірив, що книгу ми знищимо. В такій події Федот пішов додому.
  Ввечері 20-го лютого я пішов до  садівника Гловацького щоб віддати дві дозволені цензурою книги, які я брав раніше, під назвою „Dziecіnny rozryw” – „Дитяче дозвілля”.
  Жінка Гловацького питала, чому я не віддаю тієї книжки Федотові. Я сказав, що  ми її знищили, чому свідок Федот – його тотчас було призвано, і він підтвердив, що „книгу порвано”. Після цього Гловацька повірила і в нагороду дала мені і паламареві по мірці картоплі.
  Але Гловацька не могла знати, що я є вірнопідданий свого Государя, і тому я цю книгу цю предоставляю і все правдиво розказую.
                23.02.1863 р.                (с.17-20)
                Допитував начальник повітової поліції (Підпис).

3). Фтодон Григорович Гаврилюк (це повне ім'я кухаря Федота – А.С.) показав, що йому дав цю книжку кухта Родіон Косів, якому за його словами, дав її син поміщика Казимир Пеньковський. Книжку я цю проглянув, всю прочитати не зміг, але зрозумів, що вона досить відрізняється від звичайних польських книг.
  Я тоді вирішив порадитись з паламарем, запросив його до себе в першу ж неділю, до свого дому, куди я приніс книжку.
  Більше нікому я її  не показував. Очевидно, паламар об’явив це дячкові, і той захотів її у мене відібрати. Я віддав, але просив повернути її мені, бо я дізнався від дячка, що вона недозволена, і хотів її знищити, щоб мене не винили.              (с.20-20зв.)

4). Казимир Людвиков Пеньковський, 16 років, католик, показав, що він ніколи цієї книжки на очі не бачив.    (с.21)

5).   24.02.1863 р. Те ж саме (тобто те, що син поміщика Казимир Пеньковський не бачив цю книжечку - А.С.) показали, з Родіоном Косовим, і 4 дівчини:
- Марія Іванова -13 років, неграмотна, православна записана селянкою с.Клюхова (можливо с.Пляшова) Брацлавського повіту, вказує, що вона не бачила, щоб син поміщика Казимир передав книжку кухти Родіону. Вона ніколи не бачила цю книгу ні у прислуги, ні у самого пана Пеньковського.
- Дочка однодворця (однодворці – численна верства дрібної шляхти, як правило, не приписаної до шляхетських гербів – А.С.) з с.Малий Острожок Вінницького повіту – Вікторія, 10 років, -католичка. Свідчення ті ж самі.
- Франциска Антонова Маляревичева, 14 р. з однодворців с.Бураки Житомирського повіту, католичка. Свідчення ті ж самі.
- Магдалена Іванова Янковська, 14 р. з однодворців м. Янушпіль, Житомирського повіту – те ж саме.

  Але Акуліна Миколаєва Срібницька, православна селянка, 14 років, з с.Вишенька заявила, що бачила, як Казимир Пеньковський давав кухті Радіону цю книжку.  (с.23-24зв.)

7)  24.02.1863.  Казимир Пеньковський заявляє, що свідчення Акуліни Срібницької неправдиві і підтверджує свої попередні свідчення. (с. 24зв.)

8) 24.02.1863 – обшук в оселі поміщика Пеньковського. Ніяких „возмутительных” книг і листів не знайдено.
  Обшук робив начальник повітової поліції з приставом 3-го стану (Новицький) і іншими. (с.26.)

9).  24.02.1863 – обшук у Гаврилюка Федота. Нічого не знайдено. (с.26зв.)

10). З допиту священика Левицького.
  Левицький, безумовно, прагне вигородити сина поміщика і економа Козубовського. Священник цей, судячи з його відповідей, або досить тупуватий або прикидається тупим. Останнє вповні можливе, оскільки становище Левицького вельми небезпечне  - адже, з одного боку, він служитель церкви, яка всіляко сприяє русифікації краю і послабленню тут католицького і польського впливів, а з другого боку, він перебуває в сильній залежності від пана своєї парафії. Мова його відповідей вкрай примітивна, відповіді плутані.
 Він каже, що звелів зняти копію, щоб послати її благочинному, що узгоджується з першим свідченням дячка Стембійовського.
 Наведу взірець мови цього пастиря, а саме  - його відповідь на третє питання з чотирьох питань слідчого, зверенених до нього. Ось це питання:
  "Чего именно приходили к вам эконом Козубовский и волостной писар Бончковский? Правда ли тому, что Козубовский обещал убить Стемблювського, если у себя поймает, и действительно ли вы, потворствуя Козубовскому, советовали ему побить дьячка, чтобы не конфисковывал наперед подобных книг?"
  Відповідь Левицького:
"По 3 пункту. 18 февраля приходил эконом Козубовський с писарем Волостного Правления Бончковским действительно ко мне и просил с сожалением (тобто жаліючись - А.С.), чтобы приказати в двор не ходить дьячку Стемблювскому и не брать самоправно книг не принадлежащих которые только принадлежат повару  и другие дитячий разрыв (маються на увазі дитячі книжки на польській мові з серії  „Dziecinny rozryw” - "Дитяче дозвілля", які були дозволені цензурою  - А.С.)...... На се не сказал ничего только, что сказал я не могу Дьячку ничего сделать. Если же угодно так пожалуйтесь начальству и больше как по иерейской совести удостоверяю ничего ни малейшего не слыхал от эконома Козубовського на дьячка." (с.27зв., с.28зв.)

11).  З допиту волосного писаря Бончковського.
 Бончковський був на  військовій службі 14 років. Служив у Катеринославському Драгунському полку, унтер-офіцер, закінчив службу 5 липня 1862 р. По вислузі літ він одержує партикулярний чин колезького регістратора. (с.76. )

Питання слідчого:
  "С какой целью вы и Козубовский 19 февраля пошли в дом священника… и в какое время?"
Відповідь Бончковського:
  "Ответ:  19 числа я будучи утомленным от занятий или скуки ради вышел прогуляться и пройдя через став по льду во двор ( у фільварок – А.С.) я увидал Козубовського в окне, который позвал меня к себе и сказал – скука чего-то.
  Потом он спросил меня – скоро ли пойду домой. Я сказал – хоть и сейчас, так как имею довольно занятия. (Типовий хід думок п'янички - нудьга, бажання розвяти її чаркою, але при цьому  - прагнення створити власної зайнятості, справності – А.С.)
  Он тогда пригласил меня пойти к священнику, но для чего, я не знал, пока одевался, рассказал, что, мол, пришел дьячок на кухню, забрал книги куховарские. Что, мол, надо пойти к священнику и сказать, чтобы он запретил дьячку ходить во двор панский и забирать книжки, (поскольку эти книжки даны, чтобы делать кушанья, соображаясь с прописью.)
  Я с ним пошел без всякой цели – ибо не мог предвидеть, чтобы в том заключалось что сомнительное.
  Это длилось, кажется, четверть часа, после чего мы вышли и разошлись по своим домам."
  Далі він каже, що економ "довольно любезно разговаривал с дьячком". А що книга підозріла, то він про це чув вже потім, пізніше, але не доносив начальству, оскільки був зайнятий службовими справами - "ибо я более мечтал о своей службе, чем мог надеяться, чтобы на меня пала какая ответственность…  (Стиль, стиль який! Одразу видно писарчука. - А.С.) и потому что не имел доказательств."
   От роду мне лет 34. Вероисповедания римско-католического. Закон Русский мне известен.
                Военной службы отставной коллежский регистратор Я.Бончковский."  (с.29-31об.)

12). "Помещичий сын находится в болезненном состоянии, потому оставлен в селе Вишенька под строжайшим полицейским надзором помощника пристава Михайловского и двух рассыльных.
 Эконом Козубовский и жена садовника Гловацкого убыли из села и обыск в их доме нельзя произвести.
 Дождаться их, произвести допрос и обыск поручено тому же помощнику пристава.
   Фтодон  Кухар обвиняется в хранении возмутительной книги и даче 1 рубля.
  Волостной писарь Бончковский обвиняется в недонесении местной полиции.
 Обоих подвергли аресту и отправили в Винницу. " (с.32-33.)
   При цьому Фтодона забито в ручні і ножні кайдани  (с.46зв.)

13). "Допрос Марии Гловацкой. Однодворка, 30 лет, католичка.
Говорит, что "никогда не просила, чтобы дьячок отдал ей возмутительную книгу, а картофеля дала 1 мерку – только дьячку, т.к. жена его говорила, что их вся картошка закопанная в землю."
  Жена Стембиовского говорит, что она не просила картофеля.
 Свои противоречащие показания обе подтвердили на очной
ставке." (с. 36-36зв.)

14). "Допрос Каспара Семена Козубовського, 50 лет, дворянина, римско-католического вероисповедания.  25.02.1863. (Короткі енергійні відповіді економа виразно контрастують з мовою інших свідків.- А.С.)
   Был у священника, слышал разговор их с дячком о книгах, но о каких – не знаю.
  Объяснения от Дьячка Стембиовского, на каком праве он отобрал у Фтодона Кухаря какую-то книгу, я не требовал потому, что не знаю никакой книги. Не предвидел в таковом существенной потребности, угроз в убийстве не делал, он этого никогда не докажет и его самого нужно судить как за ложный донос.
  Священник Єрофей Левицький никогда мне не говорил, дабы поймать Стембиовского и причинить ему побои дабы Стембиовский не отбирал книг.     Подпись.      (с.37зв-38.)

15). З другого допиту дячка Стембіовського.
  Він розказує, що писар волосний радив йому не доносити начальству, а книжку знищити або віддати.
  Те ж мені радив і священик. Він казав мені, що коли було минуле повстання, то деякі священики доносили на повстанців. І що їм з цього вийшло? Пускали їм пожежу, за що потім  Государ присилав їм хрести. Але минав певний час, і тоді приплачували Преосвященним (єпископам – А.С.), і тих переводили з гарних парафій в убогі. До того ж Левицький казав, що мене віддадуть в рекрути. Але я відповідав – нехай буде, що буде…(с.62-63зв.)

16). З допиту Казимира Пеньковського: 16 років, малописьменний ( російською мовою).
  В загальних учбових закладах я не навчався, вчився в домі моїх батьків, готуючись до вступу в публічне училище разом з братом Станіславом.
  Вчить нас приватний вчитель дворянин Іван Балабашевський, допомогає йому студент Київського університету Петро Місевич, що тимчасово живе у нас.
  Книжку ніколи не бачив до того як мені її дали для пізнавання.
 З прислугою я ніяких близьких стосунків не маю, тримаюсь з ними згідно мого виховання.
  Родіон Косів обмовляє мене, або з чийогось намовництва, або з власної неприязні до поміщиків, яка притаманна усім селянам. До того ж він перебуває в залежності від кухаря Федота, якого ув’язнено.
  Акуліна Срібницька перебуває в родинних або свійських стосунках з кухарем Федотом, тому вона намовляє на мене.
  Від батьків своїх і вчителів я ніколи не чув нічого такого, щоб було спрямовано проти Уряду. с. 84.

17)  Людвик Казимиров Пеньковський – бувший предводитель дворянства вінницького повіту.
Губернський секретар. 41 рік. Одружений  вдруге, від першого шлюбу сини: Казимир, Станіслав і Сигізмунд.
Жалування не одержує. Має темну бронзову медаль на стрічці в пам’ять війни 1853-1854 р.
Маєтність – в Вишенському маєтку Він. повіту 4036 дес., 799 душ., ще в Брацлавському повіті частини в Комохові (очевидно, це село Комарів Немирівського району Вінницької області – А.С.) і Сокалинцях.   (с.279.)

18) Священик Єрофій Мариянов Левицький народився в с.Вишня 1812 р., 4 жовтня в сім’ї священика.
 Вчився в Шаргородському духовної училищі, де закінчив 3 класа в 1833 р. Далі був прийнятий канцелярським службовцем в Подільську Консисторію, а у 1836 р. рукоположено його Преосвященним Кирилом, архієпископом Подільським і Брацлавським в с. Вишню в диякони. У 1839 р. рукоположен в священики парафіяльної церкви в с. Юрченки Летичівского повіту. Потім переведений  в с. Вишню.
  Дружина Таїсія Львова, 3 дітей.

 19) 12 липня 1863 р. і 14 серпня 1863 року Подільська палата кримінального суду разом з духовним депутатом розглянула справу і присудила:
 Казимира Пеньковського, Козубовського, Бончковського, обох Левицьких – батька і сина залишити під підозрою і поліцейським наглядом.
  Додається, що суд повітовий має розглянути ще такі обставини:
1). Стембіовський ображав обох Левицьких (нинішнього священника і його батька, колишнього священика цієї ж парафії – А.С.).
2). Паламар втручався в арешт селянами с.Вишня панського хліба в скиртах.  (с.421-425)