Другие тексты об обороне Винницы И. Богуном - укр

Документ будет пополняться

Опис облоги Вінниці з історичного оповідання  Dr.Antoni I. (Rolle).  Iwan Bogun. // Dr. Antoni J. "Trzy opowiadania historyczne. Iwan Podkowa etc." , Lwow, 1880). Переклад А.Секретарьова.

"...  Після згаданої перемоги (розгром Данила Нечая у Красному - А.С) гетьман вирушив до Вінниці.
Війско його зросло, бо на допомогу йому зі свіжими жовнірами прийшов брацлавський воєвода Лянцкоронський, якому Калиновський доручив авангард. Війско завзято марширувало до Бугу.
За військом тяглося понад сотню возів з провіантом і з різноманітними коштовностями, набраними у нещодавно здобутих містечках. Командир передового загону був впевнений, що у Вінниці зачинилася жменька козаків, відряджена Хмельницьким на виручку Нечаєві, але він недооцінив супротивника, і застав тут готову до оборони досить потужну залогу, складену як з козаків, так і з міщан. Очолював ту “жменьку” полковник Богун, що серед казацтва мав неабияку славу. Він укріпив замок, поставив в ньому гармати, опоясав валами місто,  особливу увагу приділивши покинутому і звідусіль недоступному монастирю, що стояв на скалі над Бугом. Ці три пункти являли собою три окремі твердині, які треба було здобувати штурмом.
  Описувані події розпочалися 10 березня, та зима в той рік була тривалою - сніг лежав на полях, лід на ріках ще не зрушився, і морози стояли нещадні. Лянцкоронський, нехтуючи супротивником, рушив спочатку в бік замку, замисливши знищити козацький загін, який вчинив вилазку в самий момент наближення польського війска, рушив - і потрапив у засідку...  Вилазка та була хитрістю, її метою було заманити лицарство на Буг, вкритий льодом, туди, де було прорубано ополонки, замасковані хмизом і соломою. В одну з них шубовснув і сам брацлавський воєвода, але був він чоловік дужий, тож з великими зусиллями і з допомогою свого племінника Пакослава, зумів звідти вибратись. Загалом від куль і води загинуло два мужніх ротмістри - Кисіль і Мелешко, і ще понад три десятки товариства.
  Замок воєвода все ж таки узяв штурмом, вранці піддалося й місто. Але з монастирем справа була складніша - тут оборонці трималися, заохочувані Богуном - “готовим до всіх випробувань війни, чоловіком розумним і водночас, що буває рідко, щасливим”.(*Pamietniki do panowania Zygmunta III, 11, 156.) Так його змалював польський мемуарист,який, здається, був добре обізнаний з місцевими справами.
  Облога тривала кілька днів, “козаки багато наших згубили”(*Michalowski, I, c.623), багатьох втратили й самі. Але козацький комендант монастиря пильнував невтомно, мусили пильнувати і ті, хто тримав облогу.
  Ось як жалісно скаржиться один з тих, хто брав участь в цих подіях: “згідно з наказом стояли три дні і три ночі на чатах, багаття не розкладали, повідморозили носи, руки і ноги”  (*Michalowski , I , c.625)
  Богун сподівався на допомогу, тому бажаючи виграти час, відрядив до гетьмана Калиновського чернеця з пропозицією - мовляв, готовий піддатися, але треба визначити умови капітуляції. Було це звичайною козацькою витівкою, до якої Богун і потім вдавався не один раз. Тож, відрядивши посланця, він дочекався вечірніх сутінків і на чолі трьохсот вояків здійснив вилазку за Буг: може прагнув захопити язика, щоб дізнатися, чи далеко допомога, а може й, взагалі, хотів вислизнути з немилих обіймів.
  Вилазка, однак, була невдалою: у відкритому полі він наткнувся на дві польські хоругви  - Арцишевського і Уйєйського (Ujejskiego).  Не допомогли полковникові ні добрий, у яблуках, кінь, ні пишне вбрання і блискучий панцир, що так і сяяв, облитий світлом ясного місяця. Почалась гонитва. Жовпіри замислили взяти козацького ватажка живцем. Рогальський, гетьманский хорунжий,  наздогнавши його, атакував його збоку, другий схопив його за плечі, але полковник охопив шию коня і, рвонувшись, висадив нападаючого з сідла, чим і врятував себе. Потім він несподівано повернув назад, до ріки, і на очах жовнірів зник, як вихор.
  Навздогін йому послано було кілька куль, погоня галопом кинулася за втікачем, та так завзято, що той, забувши про ополонки, опинився в одній з них. Втім, Богун тут же хутко вискочив і, мокрий як хлющ, все ж таки дістався монастиря. Ранком вже він здійснив вилазку, напавши на сторожу, а вдень боронився за ретраншементом.             
  Побачившв його на валу, наші питали - як він себе почуває? Той відповідав, що це йому за позавчорашню лазню поляки віддячили. Ось так, жартуючи між собою, билися мужні кавалери. (*Pam. do pan. Zug.III, itd, 11, 158)
 Втім, далеко не всі з учасників тієї вечорової вилазки були такі щасливі, як їх ватажок. Багато їх полягло, але все ж таки частині з них вдалося прорватися у степ, саме вони і рознесли по всіх усюдах фальшиву звістку, що до монастиря суне сильна допомога. Після шести днів облоги польське війско відступило, бо розвідка, вислана Калиновським під Липовець, сприйняла ту плітку за правду.  Вони донесли, що з одного боку до Вінниці спішить уманський полковник Глух, а з другого - Хмельницький з татарами. (Тут Роллє помиляється, допомога, принаймні, на чолі з Глухом, дійсно, надходила, врятувало поляків від нищівної поразки тільки те, що Буг скреснув, і козаки Глуха не могли одразу переправитися на лівий берег - див. “Щоденник Освенціма” - А.С.).
   Великий жах охопив лицарство, “сталася страшна конфузія, нагадуюча пилявську - одні відступали з хоругвами крізь брами, другі - через вали, одні конно, другі пішо”.(* Мichalowski, I, 625.) Челядники і частина жовнірів, що спали після пиятики, коли їх почали будити, гадаючи що йде сутичка з супротивником, відкрили стрілянину по своїх і кинулися тікати, облишивши  намети, велику кількість знаряддя, припасів.
  Богун, стривожений тією стріляниною, всю ніч провів на валах, готуючись відбивати штурм, але зрання, коли довідився про відступ польського війска, навздогін йому не вирушив... Деякі сучасники тих подій тримаються думки, що сталося так тому, що зголоднілі молодці заходилися грабувати кинутий гетьманський табір, де були чималі запаси горілки, якою триумфатори на радощах понапивалися до нестями.(*Pamietuiki do panowania Zyg. III. itd. 11, 159.)