Дюрренматт, фрiдрiх укр

ДЮРРЕНМАТТ, ФРІДРІХ (Durrenmatt, Friedrich) (1921–1990), швейцарський драматург, прозаїк і публіцист. Лауреат багатьох літературних міжнародних і національних премій, у тому числі – Мольеровской (1957), Шиллеровской (1959), австрійської Державної премії за європейську літературу (середина 1980-х) і ін.

Народився 5 січня 1921 у швейцарському селі Конольфинген у кантоні Берн. Його дід Ульріх Дюрренматт був членом Національної ради, однак, незважаючи на свої консервативні погляди, писав досить відомі сатиричні вірші, що викривали державний бюрократизм. Батько Рейнгольд Дюрренматт був сільським протестантським пастором. Через 3 роки народилася сестра Врони. Строге виховання й соціальний стан батька відокремили майбутнього письменника від суспільства однолітків. Можливо, змушена замкнутість хлопчика обумовила його захоплення: уже в дитинстві він почав малювати. Пристрасть до образотворчого мистецтва супроводжувало його все життя: він робив ілюстрації до своїх п'єс, ескізи до їхніх постановок. В 1970–1980-х його мальовничі й графічні роботи експонувалися на художніх виставках у Невшателе й Цюріху.

В 1935 приблизно через економічні міркуванняродина переїхала в Берн. Там Фрідріх надійшов спочатку у Вільну гімназію, пізніше перейшов у Гумбольдтианум, що закінчив в 1941. Протестантське виховання вплинуло на формування особистості майбутнього письменника, однак воно проходило скоріше «від противного», у конфлікті зі строгими вимогами аскетизму й дисципліни. Гімназичні «успіхи» і поводження Дюрренматта викликали безліч дорікань його викладачів, і роки навчання в гімназії письменник згодом уважав «самим неприємним часом» свій життя.

В 1941 надійшов у Цюрихский університет, де почав вивчати філософію, природознавство й германістику, але після першого ж семестру перевівся в університет Берна. Особливий інтерес у нього викликали роботи С. Кьеркегора й французьких екзистенціалістів – їхньої ідеї знайшли своє відбиття в наступному творчості Дюрренматта. Однак спроба одержання класичного утворення виявилася невдалою: в 1943 він залишає університет і посвятщает себе літературі. Цей учинок у значній мірі обособливает Дюрренматта від більшості відомих драматургів 20 в.: як правило, прагнення до аналізу насущних проблем буття обумовлювалося інтенсивним інтелектуальним юнацьким життям в університетському середовищі (Беккет, Ионеско й ін.).

ДО 1945–1946 написана перша п'єса Тому що сказано, котра була поставлена в 1947. Особливого успіху постановка не мала, однак привнесла кардинальну зміну в його життя: Дюрренматт женився на акторці Лотти Гайсслер, і молода родина переїхала в Лигерц на озері Билер. Він став главою родини (у них було п'ять дітей), і матеріальні питання придбали для нього величезне значення. Саме тому в ті роки Дюрренматт пише не тільки п'єси (Сліпий, 1948; Ромул Великий, 1949), але й детективи, які публікуються із продовженням у газеті «Швайцер беобахтер», а також містить договір з німецькими радіостанціями на трохи радиопьес. П'єси для радіо стали для нього зовсім окремим жанром, що в історії світової драматургії є винятковим випадком.

Перший творчий і комерційний успіх принесла йому п'єса Ромул Великий. В 1950 цей успіх був підкріплений постановкою наступної п'єси – Шлюб пана Міссісіпі, після якої автор був визнаний драматургом національного масштабу. До цього часу сформувалася основна проблематика його п'єс: втрата духовних корінь, трагічне безсилля людини, що протистоїть хаотичному й жорстокому миру. Однак Дюрренматт уважав, що час трагедії пройшло, і що комедія залишилася єдиною сценічною формою, здатної відбити трагізм сучасного життя. Трагічне світовідчування драматург передає через комічну невідповідність; його головним эстетическим прийомом стає гротеск, що зводить воєдино несочетаемые цілі й засоби, ситуації й характери, проблеми й способи їхнього рішення. Так провідним эстетическим напрямком його драматургії стає жанр трагікомедії. У творчості Дюрренматта відчувається вплив Брехта, однак дія його п'єс перенесено з політичної й соціальної сфери в область моралі, моральності, духовному життю. Основними темами драматурга стають зрадництво, провина, покарання, вірність, воля й справедливість.

Саме ця проблематика лягла в основу п'єси, що принесла Дюрренматту світову популярність – Візит старої дами (1957). Крім слави, п'єса приносить авторові й довгоочікуване матеріальне благополуччя. В 1960-і він перебуває в розквіті своєї літературної й театральної слави, одна за іншою ідуть престижні премії, драматург одержує можливість подорожувати, займатися суспільною діяльністю.

З інших п'єс найбільш відомий Ангел приходить у Вавилон (1953), Фізики (1962), Граємо Стринберга (1970).

Творча спадщина Дюрренматта досить об'ємно: він автор 23 п'єс, численних романів, новел, розповідей, радиопьес, есе. Серед них – збірник розповідей Місто (1952), детективні добутки Суддя і його кат (1952), Підозра (1953), Обіцянка (1958), Правосуддя (1985); повести Грек шукає грекиню (1955), Аварія (1956), Доручення (1988), збірник статей Проблеми театру (1955), публіцистичні добутки Записки з Америки (1970), Я ставлю себе за Ізраїлем (1973), Відповідності (1976). В 1990, у період суспільної перебудови країн соціалістичного табору, широку популярність одержали дві мови Дюрренматта, адресовані В. Гавелу й М. Горбачову.

Помер Ф. Дюрренматт 14 грудня 1990, у Невшателе, менш чим за місяць до свого 70-літнього ювілею.

Тетяна Шабалина


 ЛІТЕРАТУРА
 Павлова Н. Ф. Дюрренматт. М., 1967
Дюрренмат Ф. Доручення, або Про спостереження за наблюдающим за спостерігачами: Драматургія й проза. М., 1990
 Дюрренматт Ф. Обране, тт. 1–5. Київ, 1995
 «Мюнхенська воля» і інші п'єси. Немецкоязычная драма 2-й підлога. ХХ сторіччя. М., 2004