Настрiй вересня

Якось так зовсім непрохано і не очікувано осінь влилася в моє життя. Все начебто було і добре, а потім одного дня весь світ просто так взяв і зупинився довкола. Більше не хотілося ні прогулянок з подругами, ні шопінгу.
 Йшла по вулиці сама не знаючи куди, а дерева довкола нещадно промовляли слова, які закарбовувались на серці:
- Сама винна…Сама винна…
Але в чому винна? У тому, що покохала? Чи в тому, що не пробачила? А може в тому, що не змогла, чи, точніше не захотіла, зрозуміти?? Та і що розуміти? Він просто пішов до іншої. Пішов і не повернувся. А я довго сердилася і, правду кажучи, не на нього, а на саму себе – що так довго чекала.
 …сама винна…сама винна…сама… - долітало зусібіч і розривало душу пекучою правдою.
 Стояв густий туман, листя безшумно спускалося на мокрі вулиці осіннього міста, вже зовсім голі дерева виглядали відчужено, і тому якось самотньо. Без листя –онімілі – вони більше не могли поділитися своїм болем, просто стояли і спостерігали за перехожими. Важке похмуре небо вже зовсім забуло, коли востаннє бачило сонечко і, мабуть, саме тому так скрипіло ціпками, на яких висіло.
 Ця погода розуміла мій настрій і самобачення, як ніхто інший. Кудись сховалось моє «Я», сама себе відчувала кленовим листком на яблуні, що загубився у власних думках і емоціях.
 Друзі спершу сухо поспівчували, а потім почали дійсно хвилюватися (постійні депресії і якісь безглуздо-глобальні думки – змарніла, поблідла). Радили «забити» - не звертати уваги, мовляв «він того не вартий, у тебе ж сотня інших є, чи, принаймні, може бути…». Це дратувало найбільше:«Та нащо мені інші? – мені він потрібен! Лише він!!». Так посварилась з подругами. ЖИТТЯ ОБІРВАЛОСЯ…
 Одного разу за чашкою кави у затишному кафе до мене підійшов хлопець, попросив сісти. Говорити не хотілося. До того ж з незнайомцем. Але щирі, неймовірно блакитні очі так заспокоювали, так тягнули до себе, так поділяли біль… того дня ми просиділи за кавою майже три години. Наші зустрічі спочатку повторювалися рідко, а потім – майже кожен день. Так, за місяць, зовсім чужа людина стала мені ріднішою за давніх друзів.
 Виявляється справжнім другом може виявитися навіть незнайомець. Головне – вміти правильно дібрати слова.