нiсенiтниця

А ви любите тишу? Таку тишу, щоб аж бляче? Щоб чути, як плачуть вікна і сміється стеля? Щоб чутно, як по трубах ллється спокій; як за вікном танцює гордість? РОЗПАЧ. Вам доводилось чути цю красу? Чути самотність? Ту, яка тьохкає десь глибоко в тобі? Чути її у скронях, як вона пульсує на нервах, як розповсюджується по капілярах, венах і артеріях? Знаєте, це ніби в тебе є крила, але ти на прив*язі. Можеш летіти, але щось пекуче, сильніше за тебе стримує тебе? Це як так тепло, що аж мороз по-під шкірою. Це як до гіркоти солодко. Так спокійно, що аж страшно, так, що аж серце б*ється все швидше і швидше, до того ж десь в животі... Дивно....
Скажіть, чому так страшно? чому так гірко? чому найстрашніше втрачати те, що тобі ніколи і не належало? адже ніхто нікому не належить, людина народжується вільною, вільною і помирає.. гарно звучить... "помирає"...нісенітниця...
Насолоджуюся болем, насолоджуюся, мабуть... твоєю відсутністю...