Останнiй лист про тебе

Їй соромно. Соромно за цю слабкість. Найбільше в житті вона ненавидить слабкість, а тепер ще й себе. Їй болить. Дуже. Цей душевний біль майже став фізичним. Він її наркотик, та доза морфію, що дозволяє не відчувати самотності. У неї від нього залежність. Ломка. Вона так давно його не бачила, не відчувала його запаху. Господи, знову ці інстинкти. Це так примітивно. Вона жалка, безталанна, навіть не знаю більше підходящих розумних слів. Мабуть… мабуть… як страшно вимовити це слово… мабуть вона його… вона його… Ні, не можу!!! «Л…» найстрашніше в житті слово… Воно настільки багато важить для неї. Вона ніколи його не вимовляла, навіть наодинці. Він не перший. І, хотілося б сподіватися, не останній. Вона хоче вимовити його вперше. Хоче кричати його ім’я, таке близьке, таке кохане. Безглуздя.
У нього з’явилась інша. Тепер на неї його очі так пристрасно дивитимуться. Тепер її плечі обпікатимуть його вуста.
Вона про нього писала. Він став її музою, її ідолом. Завтра вона до нього підійде. Завтра востаннє скаже йому «привіт» і посміхнеться. Востаннє подивиться в безжальні очі, і більше не побачить там нічого того, що так любила. Вимовить «бувай», замість звичного «до зустрічі» і зникне назавжди. Сильна і усміхнена.
Розумієш…. «вона» - це я, «він» - це ти, а вся оця наївна дурня - останній лист про тебе, написаний в нікуди.