твоя

-Почуй мене! Я тебе.... Я ТЕБЕ... Я ТЕБЕ кохаю............ ПОЧУЙ МЕНЕ! Я наполягаю на це. Я вперше в житті наказую. Тобі. Тобі. Кохаю. Кохаю до нестями. До божевілля. Палко. Щиро. Це почуття пече мене зсередини, і я ладна видряпати його зі свого тіла, як останню болячку. Та мене гніте не це. Мене не гнітуть криваві троянди, недбало намальовані пальцем на стіні; також не гніте мене твоє ім*я, вискрябене на клаптику моєї шкіри. Арррр.... Сльоза накочується. Це сльоза не жалю, не сумирної любові, не жалкої симпатії, це дещо з палаючого кахлю мого свавільного кохання, гармидерного, бунтарського. Такого, як я. Я Тебе КОХАЮ. Я намагаюсь скрізь ВИДІЛИТИ це твоє "Ти", "Тебе", "Твоя"... Може навмисно. Адже всеодно ніхто з усіх читачів не здогадається кому я наказую. Я наказую Тобі, о Вічний Володаре мого серця, Бажаний Гвалтівнику моєї душі, Серйозний хижаче, роздираючий поглядом мої нутрощі. Почуй мене, о Володаре. Я у Твоїх ніг. Так, я занадто низько опустилася, я занадто ГОЛОСНО зганьбилася, я занадто ШУМНО впала...
Я корюся Тобі.

- А... це ти?...
- Так.... НАвіки ТВОЯ, Янгол він Бастет.