Психологическая наука различных цивилизаций мира

Зазначене явище доктринального й ідейного плюралізму у психологічній сфері свідчить перш за все про виразну зацікавленість у вивченні внутрішнього світу людини з боку представників інтелектуальної еліти всіх тогочасних суспільств, а також про значний попит широкого загалу на такі доктринальні розробки з огляду на бажання осягнути таємниці людської душі. Водночас згаданий плюралізм характеризує поступальний розвиток самого психологічного пізнання, уявлень про психіку людини, а отже й розвиток психологічної науки загалом – як процес, детермінований культурою, звичаями й традиціями, релігійними догмами, а також у загальному розумінні системою цінностей і складом мислення представників різних народів та цивілізацій. [1] Історія світу знає приклад хронологічно наближених (за амплітуди в декілька століть) прецедентів стрімкої інтелектуального та морально-етичного розвитку віддалених одна від одної людських спільнот, появи серед таких спільнот якісно нових ідей і моделей врегулювання суспільних відносин (як-от, якісна зміна уявлення про добро і зло, зокрема, поява й утвердження заповіді «не вбий» в межах всіх цивілізацій світу в період з 800 до 200 р. до н.е. ) – те, що К.Ясперс визначає як «осьовий час» пізнання людиною свого буття і самого себе.[2] Однак всі зазначені прецеденти були зумовлені відмінними за ознакою культури, цінностей та життєвої ідеології мотиваційними чинниками, що наперед визначили їх подальший обосіблений розвиток.
Перш за все необхідно зазначити, що навіть наведені в умові задачі цивілізаційні стандарти розуміння людської психіки не вважалися еталонами і не були протягом всього періоду свого існування єдино визнаною та беззаперечною істиною навіть в межах власних спільнот. Особливо зазначена тенденція була характерною для суспільства Давньої Греції із її широким колом світоглядних вчень від гедоністів до прихильників смерті – де вчення щодо протистояння матеріального та ідеального були лише поглядами окремих груп філософів. Так само й ніколи не припинялися ідеологічні диспути й протистояння між світоглядно-філософськими (а отже й психологічними) концепціями індуїзму та буддизму в Індії, буддизму, даосизму й конфуціанства в Китаї. Зазначені ж в умові доктрини набули своєї домінуючої ролі в історії лише завдяки змістовним збігам у поглядах на психіку («душу») людини в розумінні психіки у найбільш численних, впливових та авторитетних груп та течій. З огляду на зазначене видається неможливим формування єдиної загальносвітової доктрини психології, що задовольняла б запити представників сіх без винятку людських спільнот та всіх взаємно конкуруючих між собою психологічних шкіл і водночас відповідала б моральним та релігійним засадам суспільств.
Психологія як самостійна наука виникла відносно нещодавно. Впродовж багатьох століть вона виступала в якості важливої складової філософії, а також, будучи втіленням і проекцією ідеологічних і світоглядних принципів організації суспільства, була невіддільною від панівних в тому чи іншому суспільстві релігійних доктрин:

Греція
Початок філософських пошуків давньогрецьких мудреців був пов'язаний із подоланням первісного анімізму як віри у прихований за зримими речами безсмертний сонм духів і привидів як особливих «агентів», що полишають людське тіло з останнім подихом (зокрема на думку філософа Піфагора), вічно мандрують тілами тварин і рослин.[3]  На основі подібного, зумовленого давніми міфами розуміння «душі» як потенційно придатної до відокремлення від тіла субстанції і почало формуватися й філософське уявлення про безсмертну незриму душу на противагу реальному однак тлінному тілу. Психічне, як уявне, здобувши ознаку ідеальності, виявилося різко відособленим від матеріального світу речей. Поступово ж виникли передумови для зіставлення (і протиставлення) духу і тіла, а також надалі й ідеальних образів речей – із самим речима. Отже, в давнину поряд із моністичними сформувалося й дуалістичне розуміння зв’язків психіки із зовнішнім матеріальним світом. Найбільш різке вираження даний протиставний дуалізм отримав у Платона – у своїх полемічних діалогах він роздвоїв все, що лише можливе: ідеальне і матеріальне, чуттєве і мисленнєве, тіло і душу. По суті саме Платоном була відкрита проблема ідеального: доводилося, що розум має цілком особливі специфічні об’єкти пізнання – у долученні до яких і полягає розумова діяльність (як побачмо надалі, для Індії була характерною цілком протилежна доктрина). Дуалізм у протиставленні ідеального й матеріального був характерним і для Аристотеля, що проявилася у протиставленні життя як речі або явища – і сенсу цій речі. За Аристотелем, не існує такого життя, яке не було б до останньої своєї глибини пронизане сенсом, і не існує сенсу окремо від життя.[4] Зазначений засадничий збіг філософських методів двох визначних давньогрецьких філософів та численних їх учнів і послідовників приніс свої плоди: яким би не був внутрішній зміст ідеалізму і матеріалізму, боротьба між даними категоріями сповнює всю історію грецької філософії. Вилучити вивчення цієї боротьби з античної грецької філософії – означає вбити в ній все живе і відмовитися від розуміння сутності історичний процесу, періодів її прогресу і регресу.[5]
Необхідно також відзначити історичну тяглість давньогрецької доктрини протиставлення ідеального та реального. Ці ідеї повною мірою відповідали релігійного світогляду, що панував у середні віки, відповідно до якого властивістю дійсного буття володіє лише потойбічний ідеальний світ, а створений Богом матеріальний світ був позбавленим цієї властивості. Отже, неоплатонізм справив свого часу сильний вплив на засновників християнської церкви, які використовували основні положення цього вчення при обґрунтуванні багатьох догматів християнський релігії. [6]

Індія: страждання як переживання труднощів життя
В Індії віддавна виникають та розвиваються традиційні технології психосоматичної регуляції свідомості, відомі як практика йоги, спрямована на «очищення» людини – від афектів як кореня егоцентрації свідомості, його залучення до мирські інтереси, а також інших вад процесу пізнавальних процесів. Тобто фактично від страждань. Що ж стосовно теоретичного осмислення чуттєвого світу – в Індії практично всі релігійно-філософські школи дотримувалися позиції безумовного визнання реальності зовнішніх об'єктів. Такі об'єкти трактувалися як похідна матерія від першоелементів (землі, води, вогню і вітру). Таким чином, в межах індивідуального пізнавального досвіду і його теоретичного осмислення просто не виникає необхідності у протистояння матеріалізму та ідеалізму.[7]  Страждання були також наріжним елементом буддизму. «Пробудившись», Будда проголосив чотири основоположні засади власного вчення – про страждання, їх причини, та способи припинення страждань. Такими способами є заснований на медитації широкий спектр методів очищення психіки.[8]  За доктриною буддизму, досягнення спокою нірвани можливе лише після усунення причин страждання – афектантів психіки, і перш за все трьох «отрут»: спраги, нетерпимості і незнання в їх основі. Із плином часу традиційний індуїзм переміг і витіснив з країни буддійську ідеологію, однак збереженню уявлень про психіку людини сприяли й самі традиції індуїзму. У стародавній і ранній середньовічній Індії знання як результат перетворень психіки мало дуже високий ціннісний статус незалежно від його походження і релігійної традиції.[9] Отже, в основі покладення страждань в основу індійської доктрини психології лежить збіг відповідних світоглядних ідей індуїзму та буддизму.

Китай: традиції і успадкована від попередніх поколінь форма поведінки
На відміну від роздроблених упродовж тисячоліть Греції та Індії, Китай одним із найперших серед усіх великих цивілізацій Стародавнього світу перетворився на єдину й централізовану державу, збереження якої потребувало закріплення та постійної підтримки відповідних традицій і усталених типів суспільних відносин, спрямованих на освячення існуючого державного ладу і консервування сформованих суспільних взаємозв’язків. В таких умовах стає зрозумілим, чому інтерес до вивчення способів психологічного впливу на свідомість і поведінку людей характеризує майже всі соціально-політичні учення Китаю, зокрема, даосизм, буддизм і конфуціанство: Значною мірою він був обумовлений необхідністю осмислення методів практичної психотехніки як системи психологічних прийомів соціального регулювання, що визначалися й удосконалювалися в процесі тисячолітньої практики державного управління в Китаї. [10] Отже, всіма філософсько-релігійними течіями країни приділялась важлива увага забезпеченню належної поведінки людини і традиціям як важелям забезпечення необхідних для існуючого устрою стереотипів. Розглядаючи позицію китаїзованих дзен-буддістов і даосів до проблеми культурного (психічного) розвитку людини, необхідно відзначити велику близькість або навіть збіг по цілому ряду пунктів між названими двома вченнями – на відміну від конфуціанства.[11] Ними проголошувався принцип неможливості виразити вищу істину словами та знаками, а отже й осягнути її в рамках дискурсивно-логічного мислення. Сформувалася також і принципова методологічна установка на передачу невербальної інформації в процесі безпосереднього спілкування вчителя з учнем – а також на використання в практиці психічного тренування «езопівської мови» і мови парадоксів, що налаштовує учня на розуміння прихованого за словами. В конфуціанстві ж відстоювався принцип всемогутності слова і збагненності розумом учення, викладеного в освячених традицією вербальних текстах, чому надавалося величезне значення в практиці етичного і психічного виховання. Вони вважали, що повноцінна людина в своїй основі є раціональною істотою і тому її в принципі можна змінити в кращу сторону за допомогою переконання або особистого прикладу.

[1] - Як зазначав Джон Локк, «у різних народів – різні закони, різні мови, різні уявлення про Бога». - Ярошевский М.Г. История психологи от античности до середины ХХ в. – М., 1996 (http://psylib.org.ua/books/yaros01/index.htm).
[2] - Диденко Б.А. Цивилизация каннибалов – М.: МП «Китеж», 1996. – 160 с. [3] - http://psylib.org.ua/books/yaros01/txt02.htm 
[4] - Лосев А.Ф., Тахо-Годи А.А. Платон. Аристотель.— М.1993. – 383 с. – С. 178. (http://orel.rsl.ru/nettext/russian/losev/aristotl.htm).
[5] - http://ru.philosophy.kiev.ua/library/losef/antaesth/
[6] - Хасанов А. Время: природа, равномерность, измерение. – М., 2001. (http://www.chronos.msu.ru/RREPORTS/khasanov_vremya/1.htm).
[7] - Ермакова Т.В., Островская Е.П., Рудой В.И. Классическая буддийская философия. – СПб.: Издательство "Лань", 1999. (http://www.psylib.org.ua/books/erosrud/txt01.htm).
[8] - http://www.portal-credo.ru/site/?act=monitor&id=6848
[9] - Ермакова Т.В., Островская Е.П., Рудой В.И. Классическая буддийская философия. – СПб.: Издательство "Лань", 1999. (http://www.psylib.org.ua/books/erosrud/txt01.htm).
[10] -   http://psylib.org.ua/books/paspb01/txt09.htm
[11] -   http://psylib.org.ua/books/abaev01/txt03.htm