Козацька слава

У далекі часи сиві
Не знала щастя Україна,
Там люди гинули на ниві,
Втрачала сина Батьківщина.

Не мали волі кріпаки,
Ночами плакали батьки,
Бо діти їх недоїдали
І працю тяжку змалку знали.

Народ боровся доки міг
І від панів щодуху біг.
Карали тих, хто утікав,
Але кріпак все зволікав.

Народ чекав свого героя
І дочекався врешті – решт,
Підняв він догори всю зброю:
– Зі мной, за волю! – Так, авжеж!

На острові, на Запоріжжі,
У вільній та славній Січі,
Зростала, неначе дріжжі,
Розпечені в лютій печі,
Могутня армія козацька-
То справжня смерть була поляцька.

А кухарем на „кухні” тій,
Богдан – спаситель,батько волі.
Мерщій збирався ляхів рій,
На лютий бій у чистім полі.
І коло річки навесні
Стоять ляхи у позі гордій,
А в матерів тривожні сни,
Жадає крові чорний ворон.

І з польським татєм козаки,
Вступили в битву за свободу,
Кров, що стікала до ріки,
Червоною зробила воду.

Тут, біля Жовтої ріки,
За нашу волю воювали,
З Хмельницьким славні козаки,
Честь України відстояли.

З того часу по світу,
Пішла слава про країну,
Що повстала проти гніту,
Життя дала такому сину!

Сьогодні Жовтая ріка,
На жаль,лише у назві міста,
Але нехай ідуть віка,
Козацька пам’ять буде чиста!